«Саме на секонді купую штори з «Ікеї» для пошиття екоторбинок, а шкіряні куртки – для брошок»

Українська режисерка Ірина Цілик написала на своїй сторінці у Фейсбуці: «Пост для інших королев секонд-хендів, які можуть розділити мою радість. Я щойно нарила на Лісовій оригінальні офігенні сандалі Givenchy за 60 грн! Жінка, яка там працює, дуже завзято мені допомагала. „А тут ще є дивні босоніжки, які пахнуть цукерками…“. „О, Melissa, клас!“ (Це така „фішка“ бренду Givenchy. — Авт.). Нагребла… Відчуття, що вже знайшла всі білі гриби й зловила всю потрібну мені рибу цього літа!».

Пост отримав десятки комен­тарів від інших любительок се­конд-хенду. Виявляється, серед творчих людей чимало таких, які полюбляють «виловлювати» на «секонді» відомі світові бренди «за копійки». Це, за їхніми слова­ми, азартна справа і антидепресант…

Ірина Цілик поділилася у ко­ментарях своїми думками: «Мені теж часу переважно не виста­чає… Але буває везіння, як сьо­годні. Зайшла на пів години, їду­чи зі села через Лісову, і вийшла з чотирма парами класного взут­тя. Усе разом менш ніж 300 грн. Я чомусь знаю і розуміюся на цьому, хоча не можу сказати, що бренди для мене аж такі важливі. Просто так склалося. Плюс моя сестра — художниця з костюмів, і ми з нею — одвічні королеви се­конд-хендів з тих часів, як вони взагалі у нас з’явилися у 90-х. До речі, як я дізналася від працівни­ці, сортувальниці просто не роз­дивилися сандалі Givenchy. Але продавчиня пораділа за мене…».

Щоправда, деякі дописувачі зазначали: хоча й досі обожню­ють деякі речі, куплені на «се­конді» десять років тому, у них почалася алергія на те, чим де­зінфікують одяг. Тож від походів на «хенд» довелося відмовитися.

Тернопільська письмен­ниця, художниця, майстриня Ганна Осадко розповіла журна­лістці «ВЗ» про власний досвід. Мисткиня шиє красиві екосум­ки з того, що знайде на секонд-хенді, а також гаманці, іграшки тощо. Майстриня каже, усі по­купки — бюджетні, тож багато грошей на них не витрачає.

«Секонди — це не просто крамниці вживаного одягу. Це щось середнє між відвідуван­ням психотерапевта і збиран­ням грибів. Це — пошук, — каже Ганна Осадко. — Найчастіше — пошук невідомо чого. І завжди — пошук себе. Пригадую, як піс­ля зимового локдауну, коли піс­ля тримісячної вимушеної пере­рви нарешті відкрили секонди, почула у черзі діалог жіночки пе­редпенсійного віку з продав­чинею: «Знаєте, у мене, напев­но, залежність від секонду. — Не лише у вас, вас тут таких багато. — Розумієте, на роботі так втомлююся, вдома мільйон проблем, депресії постійні, мене донька навіть до психотерапевта води­ла. І що я вам скажу — не допомогло. А тут — допомагає. Ота­ко після роботи зайду, пройдуся поміж стелажів, навіть ніц не ку­плю, просто походжу-подивлю­ся — і вже краще стає… А як ще куплю якусь дурничку за двад­цятку — взагалі щастя».

«Секонд — це речі з історією сотень, тисяч, мільйонів людей, — веде далі пані Ганна. — Це долі. Приватні історії. Якщо маєш до­бру фантазію, можна взагалі пи­сати цілі книги про ту чи іншу річ, про її шлях — від і до, з краї­ни в країну, з рук у руки. Секонд — попри всі економічні, психоло­гічні, естетичні фактори — ще й дуже еко. Бо для природи справ­ді суттєве полегшення — коли люди не накопичують лахи, не мі­няють щосезону на щось модні­ше, а користаються уже готовим. Секонд — це можливість юним сформувати власний стиль. Бо ж, погодьтесь, базарний (крам­ничний) асортимент і ціни цьо­му геть не сприяють. А тут — ко­пійчаний ексклюзивний крам, найхимерніші поєднання стилів і фасонів, які можна міксувати і змінювати ледь не щотижня. Се­конд — незамінний матеріал для творчості. А якщо у тебе є права і ліва рука та дрібка фантазії — це просто клондайк! Саме на секон­ді я купую „гаремні“ сукні для ви­готовлення новорічних іграшок, штори з „Ікеї“ — для пошиття еко­торбинок, шкіряні куртки — для брошок, а пояси з дерев’яних на­мистин перетворюю на розкіш­ні прикраси. Кілька разів навіть вдалося знайти прекрасну вов­ну для валяння! З моїм смаком і темпераментом секонди у пер­ший день мені категорично забо­ронені. По-перше, „мої-мої“ речі і так ніхто не купить у перші дні, у моєму Тернополі мало хто „сповідує“ мій стиль „бохо“. А по-друге, у перший день тут все окупову­ють „молоді люди спортивної зо­внішності“, які нахрапом хапають брендовий одяг, відпихаючи і не­рідко штовхаючи звичайних „лю­бителів“. Бо для них це — робота. Потім продають ці речі за значно завищеними цінами в Інтернеті. Та й най собі. Ми не про бізнес. Ми — про захоплення. Бо секон­ди — це завжди шанс на малень­ке диво!».

А ось мисткиня й непрофе­сійна співачка Юлія Косівчук з Чернівців, яка зараз живе у Калі­форнії, також розповіла про свої походи до магазинів із вживаним одягом.

— Секонд для мене — це анти­депресант! Нагадує горище моєїбабусі, куди вона складала всі­лякі цікаві речі, привезені у 70-х роках минулого століття з Ка­нади, — розповідає Юлія. — Тоді воно все виглядало як крутез­ні скарби, бо за «совка» ми тако­го не бачили: лаковані бордові туфлі на танкетці, рожева шкіря­на спідничка, кліпси, різна біжуте­рія. Канадійські родичі надарува­ли купу всього. Відтоді секонд для мене — як оте горище. Та йчого приховувати, майже всі моїкос­тюми для кліпів, різних фотосесіймистецьких знайдені на секон­ді. Одного разу я натрапила на прикольний костюм, виявилося, належав Сан-Франциськійопе­рі. Отакої! Ніколи не знаєш, на які скарби натрапиш. І ще я страшен­но люблю розглядати старі речі і уявляти, хто їх колись носив. При­думувати, хто сидів у тому кріслі з газетою чи кавою, яке зараз про­дається за копійки. Усі ці речі ма­ють свою історію, і я кайфую, коли уявляю їхнє минуле.

— Скільки найбільше витра­чали коштів?

— Можу витратити усі, що маю із собою, якщо якась річ мені дуже сподобається. Бувало, ви­трачала і 300 доларів.

— Чим відрізняються амери­канські секонд-хенди від укра­їнських?

— В Америці багато секонд-хендів (а ось у Португалії, як роз­повіли дописувачі, таких магази­нів мало. — Авт.). Важко сказати. Мабуть, тим, що тут усе ж таки більше американських речей, а в Україні — речей з Європи. Хоча, європейських лахів я там теж ба­гато зустрічала.

— Чи багато грошей амери­канці витрачають на одяг?

— Пам'ятаю, я лише приїхала в Америку, то був 2004-й, і сказа­ла своїй американській знайомій, що купила дуже прикольні джин­си, досить дорогі, бо я чесно ду­мала, що дорогі — значить якісні. А вона: «Мені дуже шкода, Джу­лія». Я спочатку навіть не збагну­ла, що вона має на увазі. А вияв­ляється, вона поспівчувала мені, що джинси дорого коштували. Бо ж можна було пошукати такі самі на знижці.

— Чи змінилась ситуація із пандемією? Може, американ­ці почали менше купувати ре­чей?

— Американці люблять шо­пінг. Останнім часом більше ре­чей купували онлайн — через те, що більшість магазинів майже рік були недоступні. Люди скучи­ли за звичним життям, тому коли магазини вперше відкрили після довгого карантину, — були вели­чезні черги.