«Донька була змушена таблетки жменями пити...»

Олеся — довгоочікувана донечка. Подружжя Мазурів зі смт Красного, що на Львівщині, п’ять років не мало дітей, після чого народилася їхня старша донька. Однак прожила крихітка якихось сім місяців. Із безодні відчаю пані Оксану та її чоловіка Олега витягнув синочок, який з’явився на світ через два роки після цієї втрати. А ще через два Бог подарував їм Олесю.

У наступні п’ять років ро­дина жила як усі — працю­вали (обоє залізничники), виховували діток та відклада­ли гроші на власне житло, адже жили фактично на колії, між по­їздами. Живуть так досі (ось уже 30 років!), під напругою у 27 ти­сяч вольт. Купили стареньку ха­тину у Красному, але виявилося, що ремонту не підлягає. Плану­вали цього року залити фунда­мент під новий будинок. Не суди­лося. «Може, пізніше, як Олеся одужає», — каже пані Оксана.

Коли дівчинці було п’ять ро­ків, мама зауважила, що у неї дуже набрякають оченята. Тоді у маленької й діагностували гломерулонефрит (запален­ня ниркових клубочків). Від­тоді вона із мамою — постій­но по лікарнях. У Києві її навіть підключали до ШВЛ — настіль­ки важким був стан. П’ять ро­ків дитина промучилася на ді­алізі, і от — білоруські медики погодилися провести їй тран­сплантацію. Лікування доньки обійшлося подружжю Мазур у 35 тисяч доларів. Тоді ще ни­рок в Україні не пересаджува­ли, благодійних фондів як та­ких не було, а швидко зібрати таку суму по людях без соц-мереж було майже нереаль­ним завданням. Батьки Олесі ще й досі (!) не розплатилися з усіма боргами, а уже — ма­ють нові. Ізраїльській клініці, де сьогодні їхня донька пере­буває на лікуванні, винні май­же 40 тисяч доларів.

Ще тоді, 2011 року, лікарі по­передили, що донорський ор­ган довше як 15 років не про­служить. А отже, рано чи пізно настане момент, коли дове­деться шукати нову нирку. «Бо­ялися ми й того, що наша до­нечка може захворіти на рак шлунка, — вона ж мусить при­ймати багато ліків. Медика­менти, які пригнічують імунітет, щоб нирка не відторглася, гор­мони, препарати, які збивають кров’яний тиск», — перелічує пані Оксана. Але біда прийшла, звідки не чекали…

Після пересадки нирки, зда­валося, все погане — позаду. Олеся закінчила школу, вступи­ла у Львівський коледж на фло­риста-дизайнера.

Свою донечку пані Оксана пильнувала як зіницю ока. Коли почалася пандемія, пережива­ла, аби Covid-19 не підхопила. У листопаді торік зауважила: з її дитиною щось не т. е. Млява, без настрою, навідріз відмовляла­ся від супів, бо казала, що рідку їжу їй важко ковтати. Скаржила­ся, що, буває, хоче щось сказа­ти, а за мить забуває, що саме. А одного дня в Олесі почав кри­витися ротик, як у людей з ін­сультом…

Лікарі висували різні версії. І що це — наслідки перенесе­ної цитомегаловірусної інфек­ції, і що так дає про себе зна­ти Covid-19, на який Олеся таки перехворіла, але перебіг за­хворювання був легким. І тіль­ки невропатолог із Буська, до якого поїхали на консультацію, порадив пацієнтці записатися на МРТ голови. Так, про всяк ви­падок…

На знімку лікарі побачили но­воутворення. Варіантів було два: або це пухлина (гліобласто­ма чи лімфома), або токсоплаз­моз, який може викликати появу абсцесу у мозку. З’ясувалося, що це — таки пухлина, лімфома, яка розвинулася з нервової тка­нини. Лікарі пояснили: це — ре­зультат тривалого прийому іму­носупресорів.

Ізраїльська клініка «Хадаса Ейн Карем» у Єрусалимі погоди­лася взяти Олесю на лікування. Завдяки благодійникам родині вдалося швидко зібрати на ліку­вання донечки 85 тисяч доларів — така сума повинна була надій­ти на депозит медичного закла­ду ще до приїзду пацієнтки.

До Ізраїлю мама з донькою прилетіли 12 лютого. Після низ­ки обстежень та біопсії кістково­го мозку Олесі почали проводи­ти «хімію»: тричі капали у руку та тричі — через спеціальний шунт — вводили цитостатики безпо­середньо у головний мозок. Як розповіла журналістці «ВЗ» пані Оксана, таке прицільне лікуван­ня лімфоми наразі проводять лише у двох країнах світу — США та Ізраїлі.

Прописали Олесі й «хімію» у таблетках — раз на місяць упро­довж п’яти днів дівчина мусить приймати спеціальні капсули. Один такий курс вона вже про­пила. Зараз лікарі дивляться, як реагує на запропоноване ліку­вання нирка, адже саме лікуван­ня є доволі токсичним. Імуносу­пресію Олесі «зняли», оскільки ті ліки, які вона приймає, також сильно пригнічують імунітет. Че­рез низький гемоглобін дівчи­ні вже двічі довелося вливати кров.

За обстеження, лікування і саме перебування доньки у клі­ніці подружжя Мазурів вже за­платило 77 тисяч доларів. «Ми винні лікарні близько 40 тисяч доларів — лише доба перебуван­ня у реанімації (а в Олесі днями погіршилося самопочуття) ко­штує 4 тисячі доларів. Доба пе­ребування у палаті обходиться у 2200 доларів, а ми тільки дві ночі пробули у готелі і одну — на квартирі, бо у донечки різко під­вищилася температура, тож до­велося покласти її у лікарню. Нам уже й свіжий рахунок виста­вили — на 98 тисяч 343 долари, і таких 98 тисяч буде ще по два рази», — зітхає пані Оксана.

Вона питала лікуючого ліка­ря, як довго Олеся пробуде у клініці. «Це затягнеться на міся­ці», — почула у відповідь.

Зараз Олеся погано гово­рить, не рухає лівою рукою і не ходить. Медики заспокоюють: перші результати лікування бу­дуть помітними не раніше, як через місяць. Однак уже через два тижні дівчина раптом підхо­пилася з інвалідного візочка та зробила кілька впевнених кро­ків по коридору. Проте мате­ринське серце раділо недов­го. Буквально того ж дня Олеся потрапила у реанімацію. Зараз її стан уже стабілізувався. «Це все завдяки молитвам небайду­жих людей», — переконана пані Оксана.

Якщо у вас є можливість допо­могти зі збором коштів на лікуван­ня Олесі Мазур, просимо перека­зувати їх за цими реквізитами:

Приватбанк: 5168 7554 5820 7921 МАЗУР ОКСАНА СТЕ­ПАНІВНА (МАМА).