Подружжя Вакуленків потрапило у ДТП, коли дружина була вагітною...

21 вересня 2019 року Ігор та Олена Вакуленки одружились. Через три дні після весілля родина дізналася, що «вони вагітні». А ще через місяць подружжя потрапило у ДТП на мотоциклі. Олена, будучи вагітною, півтора місяця була у комі, отримала важку черепно-мозкову травму, численні переломи. Ігорю пощастило трохи більше, у нього найбільше постраждала ліва нога. Те, що Олена вижила, справжнє диво. Попри те, що лікарі робили все можливе і неможливе, шансів на життя не давав ніхто. Але медикам вдалося врятувати й дитятко, яке жінка носила під серцем. Щоправда, попереду на родину чекали нові випробування…

Журналістка «ВЗ» поспілкувала­ся з 32-річним Ігорем Вакулен­ком. Його 26-річна дружина Оле­на — на реабілітації. Жінка заново вчиться ходити.

«Нас з Оленою познайомили спіль­ні друзі чотири роки тому, — згадує Ігор. — Три роки ми зустрічалися. Я за осві­тою технолог, в Олени дві вищі освіти, вона економіст та бухгалтер. Одразу від­чув, що Олена „моя людина“. Розділяла моє захоплення мотоциклами, я їжджу на мотоциклі років тринадцять. Відповідно, все наше дозвілля, за винятком зими, ми проводили у подорожах».

У липні 2019 року пара розписалася. Зі слів Ігоря, тоді подружжя вирушило у свій медовий місяць. «У нас була досить тривала поїздка, — каже Ігор Вакуленко. — Ми поїхали до Румунії, їхали трасою в горах, дуже високо. Потім були в Болга­рії на морі. Ще кілька днів у Туреччині. Зі Львова до Стамбула й назад ми проїхали на мотоциклі 3,5 тисячі кілометрів!».

21 вересня 2019 року Олена та Ігор взяли церковний шлюб, відсвяткували гучне весілля. «Через три дні після весіл­ля дізналися, що ми вагітні, — веде далі Ігор. — Розуміли, що попереду нас чекає декрет, маленька дитина, і у нас буде зо­всім інший спосіб життя. Такий розважли­вий, прив’язаний до дому. Ми ще встигли з’їздити на машині у Будапешт. А у жов­тні, коли було бабине літо, тепло, я запро­понував Олені поїхати у Стрий, на каву. По дорозі назад ми потрапили в аварію… Ми поверталися до Львова по Стрийській трасі, зі сторони Раківця. У районі Лип­ників, з другорядної смуги, перед нами вискочила машина. Від удару мене від­кинуло на узбіччя, в траву. Я менше по­страждав, а дружина впала на асфальт. Весь удар припав на неї. Олена отримала дуже важкі травми. Була 1,5 місяця в комі. Шансів будь-яких нам ніхто не давав. Але з часом вона почала виходити з коми. Десь через 3,5 місяця після аварії поча­ла говорити. І поступово-поступово при­ходити до тями. Це диво, що Олена вижи­ла і вдалося врятувати дитину. На перших етапах лікарі в пріоритет ставили життя мами і відповідно робили всі медикамен­тозні обстеження і маніпуляції. Рентгенів­ські знімки, бо було дуже багато перело­мів. І вже потім почали враховувати і те, що жінка вагітна. І всередині є плід».

Ігор каже, вагітність проходила нор­мально. Тож у середині січня Олену випи­сали з лікарні. «Медики зробили все, що могли. На той момент нам залишалося чекати на народження донечки. У квітні ми поїхали у пологовий будинок народжува­ти. Дитина народилася восьмимісячною, але на той момент цілком здоровою».

«Як почуваєтеся, як Олена?» — запи­тую. «У мене було сім переломів. На сьо­годні мене чотири рази госпіталізовували. Востаннє — два тижні тому. Найбільше по­страждала ліва нога, я мав п’ять операцій. З ногою досі маю проблеми. Частково пе­ресуваюся на милицях, частково — на інва­лідному візку. Ще був перелом лівої руки, він найменше був відчутним».

«Олена також на візку, — каже Ігор. — У неї була відкрита черепно-мозкова трав­ма. У шийному відділі хребта була надла­мана одна з ділянок. І в неї був дуже по­ганий перелом стегнової кістки лівої ноги, який багато клопотів приносив. І ми змо­гли цю ногу прооперувати лише в серп­ні 2020 року. Тобто через десять місяців після аварії. До того вона була в тяжкому стані, потім вагітна. І плюс карантин. Ми возили Олену до Києва, в інститут травма­тології. Там ногу буквально складали. Але є перспектива, що Олена зможе ходити».

«Як ви назвали донечку?». — «До аварії обрали ім’я Соломійка. Але згодом дру­жина змінила ім’я, дитину назвали Євою. Зараз їй 10,6 місяця».

— Коли зрозуміли, що з дитиною щось не так?

— Приблизно три тижні тому ми поміти­ли, що дитинка стала малорухлива, швид­ко втомлювалася. Найбільше, що насто­рожило, — дуже-дуже бліденька стала. Здали аналіз крові. Були погані показни­ки. У той же день дитину госпіталізували в Західноукраїнський спеціалізований ди­тячий медичний центр. У перший день ро­били переливання крові. Ми шукали до­норів. Діагноз: гострий лейкоз (рак крові).

«На лікування потрібні величезні ко­шти. Хто вам допомагає?» — запитую. «Наші фінансові можливості вичерпали­ся, — каже Ігор. — Є друзі, є рідні. Є люди, які переймаються нашою бідою… Із пер­шого дня аварії моя мама і мама моєї дружини залишили роботу і весь той час нам допомагають. З нами завжди зали­шається одна з бабусь. Минулого тижня я був у лікарні, дружина на реабілітації — заново вчиться ходити».

Якщо у вас є можливість фінансово підтримати родину Вакуленків, ось но­мер банківської картки ПриватБанку: 5 168 755 423 245 139 (Вакуленко Олена). Призначення платежу: благодійна допо­мога.