Перша любов Тараса Шевченка

У столиці Литви Вільнюсі дуже шанують Тараса Шевченка. Адже в юності він жив у цьому місті, брав там уроки малювання у відомих професорів-живописців. І сьогодні у старовинній частині Вільнюса стоїть оригінальний пам’ятник юному поету — у вишиванці і з книгою в руках. Тут можна часто побачити туристів. Пройшлася стежками Тараса Григоровича під час подорожі до Литви і я. Дізналася, які місця він відвідав і хто став його першим «дорослим» коханням, про яке потім… не бажав згадувати.

Прадід Тараса Григоровича по батьковій лінії був запо­різьким козаком, а по ма­миній — селянином з Прикар­паття. Хлопець рано осиротів — спочатку через злидні та ви­снажливу працю віддала Бого­ві душу матір. А батько, вдруге оженившись (мачуха була нещадною до його синів та дочок), і сам недовго протягнув на цім світі… Осиротілих дітей Григо­рія Шевченка розкидала доля. Тарас наймитував по людях, а потім його взяли до пансько­го двору Енгельгардтів. Згодом поміщик взяв 15-річного Тараса разом з челяддю із собою в да­леку дорогу — до Вільна (Вільню­са), як «покоєвого маляра».

Хоча спочатку хлопця було зараховано до учнів пансько­го кухаря, згодом став кімнат­ним «козачком». Чистив чобо­ти і набивав люльку панові. Але мрія була одна — малювати. Од­ного разу Шевченко, поки пани від’їхали на бал, запалив свіч­ки і почав змальовувати на па­пері козака Платова. Раптом відчинилися двері, й на порозі з’явився пан Енгельгардт. Його люті не було меж. Кричав, що Тарас міг не тільки будинок, а й ціле місто спалити. Зранку Шев­ченка добряче відшмагали…

Проте після цього «козачком» стала займатися пані Софія. Дружина Енгельгардта таємно від чоловіка дозволяла хлопцеві брати книги з його бібліотеки, а сама була йому за перекладача — пояснювала незнайомі поль­ські слова та вислови. Фран­цузької його вчила гувернант­ка. Тоді ж Шевченко почав брати уроки живопису у професійних художників, зокрема викладачів Віленського університету (хоча офіційно вчитися кріпакам не дозволялося).

Під час тих уроків Тарас по­знайомився зі швачкою-поль­кою Ядвігою Гусиківською — і між юними серцями спалахнуло ко­хання. Тарас тоді не знав добре польської, а Ядзя — української. Гуляли вулицями міста, біль­ше спілкуючись жестами. Та зо­всім скоро Шевченко почав пи­сати для коханої вірші її рідною мовою! Ласкаво почав назива­ти її Дзюнею. Тоді вперше по­чав задумуватися над гіркотою кріпацької долі. Бо Ядвіга була хоч незаможна, та вільна, ніхто з неї не мав права знущатися, а Тараса дозволено було пано­ві бити як пса… У Вільні молодий Шевченко вперше почув гасло польських повстанців «За нашу і вашу свободу!». І думками вер­тався у закріпачену Україну…

Наприкінці осені 1830 року у Варшаві вибухнуло повстання. Є відомості, що Ядзя відвідува­ла таємний польський револю­ційний гурток. Покинула Вільно і поїхала до Варшави. Скучивши за коханою, Тарас почав мудру­вати, як до неї вирватися. І йому вдалося вмовити пані Софію відпустити його начебто на про­довження курсу навчання жи­вопису (Віленський університет закрили через студентські заво­рушення).

Ядвіга з радістю прийняла Тараса. Аби бачитися частіше, дівчина навіть допомогла йому зняти кімнатку неподалік міс­ця, де жила сама. Дні, проведе­ні з Ядзею, дали змогу Тарасо­ві особливо гостро відчути смак волі. І коли пан Енгельгардт від­був у службових справах до Пе­тербурга, забравши із собою слуг, Шевченко вирішив від ньо­го втекти.

Відпросився у пані Софії до Ядзі начебто попрощатися — і не повернувся. Бо вже знав колиш­ніх кріпаків, які стали вільними людьми, купивши собі докумен­ти. Мріяв бути як вони. Та коха­на поставила умову, щоб Тарас приєднався до польських сту­дентів революціонерів. А він не захотів… Урешті-решт Шевчен­ка затримали й відправили ета­пом як втікача — до Петербурга. Частину того шляху поет змуше­ний був іти пішки… Пізніше, під час заслання, Шевченко не раз згадував щасливі молоді роки, проведені у Вільнюсі. Зокрема у поемі «У Вільні, городі преслав­нім». При цьому намагався за­бути Дзюню…

Біографи стверджують, що Шевченко закохувався час­то, однак сім’ї ні з ким так і не створив. Науковці згадують про дитяче Тарасове захоплен­ня 10-літньою дівчинкою з його рідного села Оксаною Кова­ленко. Про неї згадував у вірші «Мені тринадцятий минало…». Коли, отримавши волю, Шев­ченко повернувся до Кирилівки, Оксана вже була заміжня.

Серед коханих поета була княжна Варвара Репніна (збере­гли дружні стосунки на все жит­тя) і молоденька дружина помі­щика Платона Закревського з Полтавщини. Сватався поет до Феодосії, доньки священника. Однак йому відмовили. Попів­на підкорилася волі батьків, але з горя збожеволіла… Опови­ті плітками були стосунки Шев­ченка на засланні з дружиною коменданта Новопетровської фортеці Ганною Усковою.

Після помилування Тарас Григорович все ж сподівався, що матиме дружину та дітей. Він завів роман з молоденькою актрисою, яку вважав ідеалом краси, але та втекла від поета з іншим. Окремі дослідники гово­рять про роман Шевченка з дру­жиною близького друга Михай­ла Максимовича Марією. Навіть припускають, що та народила від Шевченка дитину. Однак бі­ографи Кобзаря це спростову­ють.

Останнім коханням і розчару­ванням Шевченка стала Ликерія Полусмак. Завдяки поету отри­мала волю, він дівчину вивчив й заручився з нею. Проте Ликерія цього не оцінила й зрадила Та­раса з іншим. Через три місяці Шевченко помер…