Садок бананів коло хати…

Киянин Анатолій Патій пере­творив свої диво-теплиці у селі Рожни Броварського району в справжні джунглі. У них зібрано понад 50 сортів тропічних рослин. Тут до­зрівають банани, ананаси, гранати, мандарини, апель­сини, лимони, папая, гуая­ва, кумквата, ківі… Тішить своєю незрівнянною красою і декоративний чагарник із Гватемали, плоди якого на­зивають «водою богів», бо смаком нагадують одночас­но ананас, суницю, лимон та мандарин.

Як інженер-авіатор став «балконним» садівником

Якось у дитинстві Толя по­садив у горщечок маленьку насінину лимона. Так хотілося виростити рослинку й пораду­вати рідних смачними плодами на Новий рік. І гадки не мав, що перший урожай із того деревця збере лише через 23 роки.

— Тоді я ніяк не міг збагнути, чому так довго довелося чекати, — зізнається садівник, показую­чи своє господарство. — Відтак почав вивчати літературу про вирощування цитрусових куль­тур. І довідався, що лимони, як і помаранчі — апельсини, манда­рини, грейпфрути — розмножу­ються вегетативним способом, тобто паростками. Звісно, ви­сівати їх насінням також можна, проте у такому разі плоди можуть з’явитися і через 10 чи й 15 років.

Так у молодості Анатолій за­хопився вирощуванням тро­пічних рослин, хоча своє життя планував пов’язати з технікою — закінчив машинобудівний технікум, Київський інститут цивільної авіації. Працював ін­женером-авіатором! А тропічну екзотику розміщував на балко­нах трикімнатної квартири. Вре­шті хобі переважило, й чоловік, покинувши професію, пішов вчитися до аграрного універ­ситету, щоб стати агрономом й вийти за рамки свого «зимового саду».

Підземна теплиця у лютому легко погрівається до +25°С

Теплиці, які того часу про­понувала роздрібна торгівля, не влаштовували садівника, бо були дуже енергозатратни­ми. Тож він вирішив власноруч звести енергозберігаючу спо­руду. Професійні знання та на­вички дуже знадобилися, адже колись Анатолій Васильович споруджував під замовлен­ня невеликі теплиці в Сибіру. Свою ж домашню вирішив за­нурити майже на два метри в землю. Там ґрунт впродовж року має однакову темпера­туру. Відтак підігріває і знизу й з боків теплицю, яка зовні на­гадує підземелля з прозорим дахом. Наземну частину чоло­вік утеплив світловідбивним матеріалом.

До речі, товщина стін тепли­ці становить лише 25 сантиме­трів. Цього цілком достатньо, аби підтримувати температуру в межах +20…25°C навіть про­тягом лютого! Обігрівачем пра­цює не якесь потужне промис­лове обладнання, а невеликий генератор.

Ще що важливо: електрика для освітлення «джунглів» не використовується. Рослинам вистачає світла, яке проникає через прозорий дах. За під­рахунками пана Анатолія, така теплиця потребує обігріву у 15 разів менше, ніж звичайна, а світла — в 1,8 раза. При цьому врожайність будь-якої виса­дженої там культури збільшу­ється щонайменше вдвічі.

Запатентувавши свій вина­хід, чоловік поділив теплицю на дві частини — «тропіки» та «суб­тропіки». І зайнявся адаптаці­єю південних сортів фруктів до українського клімату. Там, де прохолодніше, вирощує бана­ни й лимони, теплішу частину заполонили ананаси…

Анатолій Васильович уже випробував силу-силенну сор­тів. І експериментує, схрещу­ючи різні види рослин. Розве­денням екзотів він займається понад тридцять років. Унікальні саджанці любителя-селекці­онера розходяться по всьому світу. Де лише не ростуть тро­пічні рослини з «київським» корінням! В Італії та Іспанії — лимони, в Арабських Еміра­тах — карликові банани, майже в усіх країнах колишнього СРСР — цитрусові…

Господар виплекав свій влас­ний сорт — лимон Київський. Деревце зовсім не примітне, заввишки близько 80 сантиме­трів, проте за рік дає чотири урожаї — 200 кілограмів плодів. Мабуть, звичайна садова яблу­ня навряд чи потішить такими результатами.

Дорослі лимонні деревця у теплиці витягнулися на три ме­три. Їхні плоди вражають розмі­рами: один тягне на півтора-два кілограми.

Смакові якості цих плодів не порівняти із базарними. Ана­толій Васильович стверджує, що вони на 20 відсотків більше накопичують вітаміну С (це під­тверджує біохімічний аналіз те­пличних плодів).

Пояснення феномену до­сить просте — влітку сонячний період сягає не менше 16 годин на добу. І лимони накопичують більше корисних речовин, ніж у себе на батьківщині. Скажімо, екваторіальний день триває близько 12 годин упродовж усіх сезонів року.

Не усі стиглі плоди зриває господар: деякі лимони три роки висять на дереві. Причому, не втрачаючи смакових якос­тей.

Ананаси витриваліші за верблюда

У теплиці також розкошують карликові бананові деревця за­ввишки до 80 сантиметрів. Це одні з найменших у світі. За рік на кожному з них виростає ве­личезне гроно у 400−500 плодів. Вони також маленькі — розміром до 10 сантиметрів. Власне, та­кими і мають бути справжні про­довольчі банани, на відміну від величезних кормових, які за­полонили наші ринки та супер­маркети. Останніми, до речі, у тропічних країнах годують тва­рин. Анатолій Васильович заува­жив, що у світі існує не більше 10 сортів продовольчих бананів, на відміну від плантайнів (так нази­вають кормовi фрукти фахiвцi), яких налічується понад 300.

Ще одна гордість селекціонера — ананаси, які ростуть у горщиках.

— Квітка цієї рослини мені по­добається найбільше, — гово­рить пан Анатолій. — Вона скла­дається із 150−250 дрібніших. За добу кілька разів змінює ко­лір — від блідо-рожевого до чер­воного. Ананас невибагливий у догляді, здатен пів року без води простояти на 30−40-гра­дусній спеці (куди там верб­люду!). Росте без коріння. Тяг­не вологу й поживу з повітря. Я проводив експеримент. Зрі­зав гілку й кинув на вікні в хаті. На ній сформувався плід.

У природі ананаси виростають до 10 кілограмів. У теплицях Ана­толій Васильович збирає 15-кі­лограмові екземпляри. За сма­ком «київський» ананас значно солодший за привозні плоди, які зривають недозрілими. Ентузіаст нині створює дерева, на різних гілках яких ростуть одночасно лимони, апельсини, мандарини.