Монахи з Волині – «Ті, що вражають»

Один з відомих українських телеканалів днями оголосив переможців щорічної премії «Ті, що вражають». Глядачі своїми голосами героями року обрали ченців Жидичинського чоловічого монастиря Святителя Миколая Чудотворця, що в Ківерцівському районі на Волині, — за чуйність, жертовність й відвагу, проявлені від перших днів боротьби країни з коронавірусом.

—Нагорода стала для нас неспо­діванкою, — розповів архімандрит Константин (Марченко), настоя­тель монастиря. — Звісно, приємно. Зна­чить, людям це потрібно.

Під час весняного карантину, коли зу­пинився громадський транспорт, поста­ло питання: як медикам з околиць доби­ратися до луцьких лікарень? Хтось йшов пішки, хтось крутив педалі старенького велосипеда. Були й такі, що винаймали машину, аби вчасно приїхати на роботу.

— Ми стояли на дорозі з табличками «підвези медика», але нам автівки не зу­пинялися, — згадує Алла, яка багато ро­ків працює медичною сестрою. — Людей можна було зрозуміти: ніхто не хотів пер­шим принести додому інфекцію.

Не побоялися прийти на допомо­гу лікарям та медсестрам монахи Жи­дичинського монастиря. Водіями у ря­сах стали архімандрит Константин та брат Сильвестр. Упродовж трьох міся­ців ченці об’їжджали п’ять сіл, аби ме­дики були на роботі вчасно й продовжу­вали рятувати життя. О 6-й ранку вже під’їжджали до першої хати, у черне­чу обитель поверталися пізнього вечо­ра, коли останнього пасажира відвози­ли додому. Робили по шість рейсів щодня. Трудилися самовіддано і безкорис­но (пальне жертвували благодійники). І кожну вільну хвилину продовжували молитися за здоров’я усіх.

Скільки кілометрів за той час наїзди­ли два монастирські автобуси, у святій обителі не рахували. Та з тих пір серед братії поширився жарт: їхні автобуси вже заробили собі царство небесне.

— Неприємно чути, коли хтось каже: «Мене це не стосується». Коронавірус — спільна проблема, і вона торкається кожного. Ми показали: це нас стосуєть­ся, ми разом з усіма, — говорить архі­мандрит Константин.

Свято-Миколаївський Жидичинський монастир — одна з найдревніших черне­чих обителей Київської Русі. Є джерела, які засвідчують: тут побожне життя ви­рувало задовго до прийняття християн­ства нашими предками. Свого часу цей монастир вважався другим після Києво-Печерської лаври й був одним із найба­гатших у Західній Україні. Та потім свя­та обитель в силу історичних обставин почала занепадати. І за відродження її з руїн 2003 року взялися молоді монахи. Нині, за неповні два десятиліття від по­чатку відбудови, монастир не впізнати! Братія повертає цьому потужному духо­вному осередку, який колись приймав навіть королів, статус великої святині. І телевідзнака за жертовність та милосер­дя ченців — ще один цьому доказ.