Тропічні рослини прижилися у Жовтих Водах

Сьогодні вже нікого не здивуєш інжи­ром, хурмою чи гранатом, які прижи­лися на обійсті. Ці культури ще 10 років тому були дивиною і траплялися тільки у садах справжніх експериментаторів. Минуло небагато часу, і вони «прописа­лися» на присадибних ділянках не лише професіоналів, а й аматорів.

Аналогічна ситуація і з тропікан­кою пасифлорою (страстоцвітом), котра все активніше завойовує ува­гу українських поціновувачів. Серед таких — жителька міста Жовті Води Наталія Ан­дрейшина.

Ентузіастка вирощує пасифлору інкар­нату, що дає плоди (маракока), схожі на маракую. В її колекції два сорти — Кароліна та Мірабелла, виведені українським селек­ціонером Ігорем Льняним. Ліани ростуть просто неба і потребують шпалер. У Наталії Борисівни ці конструкції заввишки 2,5−3 м. Чужоземна гостя може зимувати на вулиці за мінімального укриття. Проте господиня перед заморозками (наприкінці листопа­да) зрізує верхні частини рослин, викопує кореневища, заносить до погреба й приси­пає вологим ґрунтом.

У лютому дбайлива жінка ділить коріння на шматочки по 6−7 см та пророщує в агро­перліті (або моху) біля теплої батареї. Коли з’являться сходи, екземпляри слід пере­садити у півлітрові стаканчики, наповнені сумішшю торфу, перегною, агроперліту і землі.

Розсаду пані Наталія переселяє на ді­лянку першої половини травня, після вста­новлення стійкого тепла. Цьогоріч кілька паростків з’їли слимаки. До речі, ці шкідни­ки здатні знищити всю зелень пасифлори. Тому міжряддя варто посипати отруйними препаратами. Подальший догляд перед­бачає поливи й підживлення. Найкраще підійде курячий послід. Оскільки його важ­ко придбати, то садівниця скроплює листя бурштиновою кислотою.

Інший метод розмноження — насіннє­вий. Однак тоді не завжди зберігаються материнські ознаки. Попередньо репро­дуктивному матеріалу необхідна скарифі­кація (пошкодження зовнішньої оболонки).

Хоча пасифлора — виходець із тропіків, однак спеки не любить. Головне, щоб вона встигла відцвісти до настання аномально високих температур (якщо стовпчик тер­мометра пройде позначку +32^оС, зав’язі гинуть). Це перехреснозапильна рослина, тому для хороших урожаїв не обійтися без сусідів.

Плоди інкарнати досягають стиглості за два місяці. Нинішнього сезону, через холодну весну, процес дозрівання затяг­нувся, й останні маракоки Наталія Андрей­шина зібрала 30 жовтня. Їх можна доза­рювати, розклавши поряд із яблуками, які пришвидшують процес.

Перші фрукти були готові до споживання на початку вересня. Вони солодкі, з кара­мельним присмаком, нотками грейпфрута або дині (залежно від сорту), легкою кис­линкою біля кісточок.

Найсмачніша маракока з морозивом. Цей тропічний фрукт дуже сподобався сину Наталії Борисівни — Тимуру, а ось до­нечка Ярослава ще не оцінила новинку.

Є в колекції експериментаторки цікаві види пасифлори. Зокрема, фоетіду можна вирощувати не лише на ділянці, а й на бал­коні. Запилювачів не потрібно. Плоди жов­ті, розміром як крупна черешня, поєднують смак дині, банана та персика.

Самозапильна і пасифлора тукуманен­сис. Фрукти зелені, завбільшки наче слива, смачні.

Церулея — декоративна, з гарними квіт­ками. Вона успішно виконує роль запилю­вача для інкарнати.

Наталія Андрейшина — гідний приклад того, що за бажання навіть тропічну рос­лину реально призвичаїти до нашого клі­мату. Тож сім’я охоче ласує екзотичними плодами, які нічим не поступаються за­морським.

Оксана Бервін для газети «Добрий господар»