«Хочу, як тато, грати на скрипці»

Німецький фонд Міхаеля Стріхаржа (відомий діяч культури львівського походження), Michael Stricharz Foundation Dall’Arco Hamburg, нагородив ювілейною Бетховенською стипендією у розмірі 6 тисяч гривень лауреата 18-го конкурсу Фонду Міхаеля Стріхаржа для молодих виконавців — учня Львівської спеціалізованої музичної школи ім. Соломії Крушельницької Остапа Щудла.

Уже не вперше всесвітньо відомий скрипаль, професор Гамбурзької академії музики, який жив і навчався у Львові, приїжджає до міста Лева, щоб підтримати обдарованих дітей. А для цього заснував Фонд імені Міхаеля Стріхаржа і щороку проводить кон­курси, на яких особисто обирає тих, кому вручає імен­ні стипендії і медалі. Цьогоріч таким щасливчиком став Остап Щудло.

— Це вже друга нагорода від Фонду Міхаеля Стріхар­жа, — розповів журналістові «ВЗ» батько Остапа — Орест Щудло. — Торік Остап брав участь у конкурсі Фонду Міха­еля Стріхаржа, де взяв призове місце, а цьогоріч нашо­го сина відзначили ще й за старання, бо домігшись та­кого успіху, не залишив роботу після першого конкурсу. І Фонд прийняв рішення про вручення Остапові стипендії у розмірі 6 тисяч гривень.

— Що дає учневі отримання стипендії від Міхаеля Стріхаржа?

— Це дуже престижно у світі музики, коли професор такого високого рівня нагороджує іменною стипендією. Дитину помітили, що дуже важливо у досягненні май­бутніх висот. Це безперечний стимул. Окрім того, 6 ти­сяч гривень для дитини, яка ще не заробляє власних коштів, доволі значна сума. Наш молодший син, який та­кож вчиться грати на скрипці у цій школі, бере приклад зі старшого брата. До речі, я також випускник цієї школи, закінчив консерваторію і аспірантуру.

— Остап сам захотів вчитися у музичній школі чи це була ваша ідея?

— Коли настав час обирати, в яку школу віддати дити­ну, я не розглядав музичну школу, бо не з книжок знав, яка це важка праця. Однак син сам вирішив: «Хочу, як тато, грати на скрипці». За тиждень до вступу до школи ми почали займатися.

— За дев’ять років навчання в Остапа не було ба­жання закинути ту скрипку кудись далеко?

— За дев’ять років не було жодного випадку, щоб Остап зневірився у тому, чим займається. Ніколи не ка­зав — не хочу, не буду, не можу. Найбільше, що його у житті цікавить, це скрипка.