Найкраще нестися у... бочці із зерном

Несуть яйця лише тоді, коли їм тепло, затишно, безпечно. І коли є вдосталь корму. Схоже, такими критеріями керувалася і ця попеляста курочка на обійсті Василя Іванківського…

Інші її подружки несуться у гніздах-ящиках, які господар встановив у хліву. Одна зробила собі потаємне ложе у кро­пиві під вуликами. Ще одна по драбині залазить на стрих і там несе яйця на ста­рому матраці з поролону. Чорнушка ви­брала місце під крислатою калиною. А наша чубатенька уподобала собі у сто­долі велику металеву бочку із пшени­цею. Клюєш собі зерно, а заодно несеш­ся. Ніхто не заважає — благодать! Якщо не брати до уваги ґазди, який в обід при­ходить зачерпнути три ківшики збіжжя для всієї домашньої птиці. Тоді попеляс­та вистрибує з бочки, голосним криком виказуючи невдоволення тим, що її по­турбували, і чекає свого часу. А коли пан Василь піде насипати зерно у годівниці, вона знову займе уподобану «локацію».

Про те, що справу зроблено, ця кур­ка сповіщає надривистими позивними. Вони підсилюються луною від напівпо­рожньої сфери бочки, яка слугує своє­рідним рупором…

До пори до часу попеляста була за­доволена своїм сховком. Але господар вже вибрав пів бочки зерна, тож імпро­візоване гніздо опустилося майже на метр. І щодня зміщуватиметься нижче. Потрапити у нього для курки просто, а от вибратися стає все проблемніше. Саме над цим сушить голову несучка. Через тиждень треба буде перебирати­ся в інше місце — інакше можна опини­тися у полоні.