«Російська мова потрібна не студентам, а політикам-реваншистам»

Українське суспільство зворохобив черговий намір народних депутатів (членів президентської фракції і представників проросійської фракції «ОПЗЖ») «трішки підправити» закон про вищу освіту. А саме дозволити іноземним студентам та особам без громадянства, крім державної й англійської, вчитися «іншими світовими мовами». А якщо без словесного макіяжу — здобувати знання російською мовою. Після жорсткої критики демократичної опозиції законопроєкт не здобув підтримки — набрав лише 210 голосів «за».

Але щоб пропхати його будь-яким чином, документ скерували на по­вторне перше читання. За те, щоб узаконити російську в аудиторіях для іноземців, голосували чимало нарде­пів-галичан, які, здавалося, мали б ро­зуміти, який умисел криється за такою ініціативою. Підтримали проімперський законопроєкт «слуги народу» львів’яни Ірина Верещук, Святослав Юраш, Юрій Камельчук…

Агітатори російськолобістської ініці­ативи висували такий аргумент: в Укра­їну щороку приїжджають вчитися до 60 тисяч іноземців, і за це держава отри­мує чималі валютні надходження до сво­го бюджету. Багатьом із цих іноземців (насамперед — із республік колишнього СРСР) начебто здобувати знання легше російською мовою. Бо українська буцім­то надто складна. На думку захисників «общепонятного», якщо опції з викорис­танням російської у студентських ауди­торіях не буде, суттєво зменшиться при­тік іноземців, а відтак — зміліє державна каса…

Та чи у грошах річ?

Інтернет-спільнота «Мова об’єднує» у своїй заяві назвала згаданий законопро­єкт «відверто реваншистським».

Активіст із захисту української мови та співкоординатор громадського руху «Простір свободи» Тарас Шамайда каже, що лобісти проросійського зако­нопроєкту поширюють відверту неправ­ду про буцімто бажання самих інозем­них абітурієнтів навчатися російською. «Насправді цього року 9 із 10 іноземців вступили в наші виші з-за меж колиш­нього СРСР, і ніяка російська мова їм не потрібна, — каже пан Тарас. — Решта 10% - азербайджанці, туркмени тощо — так само можуть навчатися українською або англійською. Російська мова потріб­на не студентам, а політикам, які не хо­чуть, щоб Україна була самодостатньою європейською державою».

Минулого тижня було ще кілька хитрих спроб вмонтувати російську мову у сис­тему української освіти. Такі завуальо­вані пропозиції надходили від нардепів прокремлівської орієнтації Бужанського, Німченка, Волошина. Вони пропонували записати, що мовою освітнього процесу в українських вишах, за рішенням місце­вих органів, може бути не тільки держав­на, а й «регіональна» або «мова нацмен­шин». Більше того, пропхати російську у систему вітчизняного діловодства про­бував рідний уряд…

Ні дня без атаки на державну мову в Україні!

Тим, хто бідкається через «мовні муки» студентів із закордону, хочу нага­дати історію колишнього студента Львів­ської політехніки із Нігерії Нжоку Келлі (про нього писав «Високий Замок»). Хло­пець зразково вивчив українську мову. Залишився жити у нас, працює тут на бу­дівництві. Одружився з гарною україн­кою Василиною, виховують милих доне­чок. Цю «інтернаціональну» сім’ю у селі всі дуже поважають. Разом із друзями-українцями Нжоку на Різдво ходить ко­лядувати, на Великдень святить паску. Носить вишиванку (її українці подарува­ли йому на день народження). Улюбле­на страва нігерійця — український борщ. Якось під час гри у футбол Келлі почув, як гравець у команді суперника, про­гравши єдиноборство, вилаявся грубим російським матом. Нігерієць спересер­дя назвав його «москалем». І дорікнув тому українському юнакові, що він за все своє життя в Україні так і не спромігся освоїти мову рідного народу…

Як добре було б народним депута­там із команди президента перед тим, як приступати до роботи у парламенті, поспілкуватися з нігерійцем Нжокі Келлі. Іноземцем, який, на відміну від багатьох доморощених «слуг», любить свою другу батьківщину непоказною любов’ю…