Медова печера притягує туристів. Але масові екскурсії туди не дозволені

Оскільки карантинний застій вдарив по туризму, чимало українців вирішили вивчати цікаві пам’ятки «біля дому». Авторка цих рядків уже 20 років мешкає на вулиці Медової Печери, де є знаменита печера, що притягує туристів. Разом з колегою вирішили організувати для себе тур вихідного дня — подорож на Мотогонки (на міжнародній трасі Майорівка щорічно змагаються екстремали).

Крім нас, Медову печеру вирішила відвідати група з трьох туристів, які за­любки досліджували її. Перше вражен­ня моєї колеги — позитивне: «Не уявля­ла, що печера така красива! Думала, що це просто назва вулиці, а існування під­земних проходів — це міф». Ми побояли­ся зайти до темної печери, яка має аж п’ять кімнат. Кажуть, в останній кімна­ті можна просуватися лише повзаючи. А ще там мешкають рідкісні кажани… Заві­тали з колегою лише у «передбанник» пе­чери. Там чисто, а ще три роки тому пе­чера була завалена побутовим сміттям. Часто-густо ставала тимчасовим домом для безпритульних… Поруч — зона для барбекю, де на вихідних місцеві влашто­вують гучні застілля на природі.

Медову печеру в народі називають Медункою. Це геологічна пам’ятка при­роди місцевого значення протяжністю 56 метрів і висотою понад 4 метри. Це печера штучного походження, утвори­лася 1850 року з каменеломні Винни­ківського лісу. Чому печера саме Ме­дова? Усередині ледь відчутний аромат меду. Печера складається з жовтувато­го, наче мед, вапняку. Але вапняк біля входу до печери почорнілий від смо­лоскипів.

Як і усі печери, Медунка має свої легенди. Найбільш відома розповідає про мельника зі Львова, у якого був свій млин на Полтві, і він довідався про скарб короля Данила. Мельнику вдало­ся відшукати камінь із вказівним знаком у вигляді хрестика. Відступивши від ка­меня на три кроки у південному напрям­ку, почав копати. Коли нарешті добрав­ся до скрині зі скарбами, раптом з-під землі вискочив дідок з довгою бородою і закричав: «Біжи додому! Твій млин го­рить!». Мельник оглянувся і побачив з боку міста вогонь та дим. Кинувши ло­пату, щодуху побіг до свого млина. Коли нарешті прибіг до млина, то побачив, що ніякої пожежі нема, а його млин стоїть ці­лісінький. Мельник зрозумів, що його на­дурив дух, який охороняв скарби. А коли повернувся на те місце, де був скарб, то з подивом побачив, що й сліду немає від ями, яку він викопав. Щоби не заходити в конфлікт з підземними духами, мельник вже більше не шукав скарбу.

Журналістка «ВЗ» звернулася по ко­ментар до в.о. начальниці управління туризму Львівської міської ради Га­лини Гриник, аби спитати, чи має шанс «солодка» печера стати новим туристич­ним об’єктом за межами центру Львова. Виявилося, пані Галина теж чимало років мешкала на вулиці Медової Печери і не­одноразово відвідувала цю печеру, ходи­ла по питну воду з підземних джерел, що на Мотогонках.

«Це гарна місцина з унікальною пе­черою і природними джерелами, — каже чиновниця. — Печера не дуже глибока і крихка. Тому водити туди туристичні групи не надто безпечно. Кілька років тому природну пам’ятку розчистили, колись була закрита і засмічена. Ду­маю, її потрібно закрити, бо це унікаль­на печера на території Львова, яка до­бре збереглася. Якщо туди пустити великий потік туристів, від неї нічого не залишиться… Заходити в печеру мо­жуть лише поодинокі туристи, які про­фесійно цікавляться підземеллями, які знають, як правильно пересуватися в таких печерах. Думаю, біля входу в пе­черу можна зробити нічну підсвітку. Це було би красиво!».