«Як міситиме хліб 80-річна бабця? З молоком теж проблема. Корів біля нас не тримають»...

Минулого тижня увесь фейсбук сміявся з панікерів, які вигрібали з крамниць борошно та гречку. Та вже цього тижня, коли оголосили жорсткий карантин і у супермаркети почали запускати лише обмежену кількість відвідувачів, ті, хто не зробив запасів, кусають лікті. У містах люди перебоїв з продуктами харчування не відчувають, зрештою, є сервіси доставки, які привезуть і їжу, і ліки під двері. А от жителі сіл опинились у справді скрутному становищі. Скасувавши приміські перевезення і звелівши людям сидіти по домівках, у владі не поцікавились: а яким чином люди, які працюють у лікарнях, хлібозаводах, продуктових крамницях, добиратимуться на роботу? І тим більше нікому немає діла, хто привезе харчі бабусі, яка живе у віддаленому селі.

В обласній владі запевнили: будуть спеціальні пасажирські перевезен­ня, аби забезпечити життєдіяль­ність області. Утім, знають про такі пере­везення хіба що в обласній адміністрації. Знайома медсестра, яка працює у психі­атричній лікарні, два дні обдзвонює зна­йомих: хто поїде у п’ятницю вранці до Львова? Адже на чергування вона має заступити о восьмій ранку… Заступник директора Львівської обласної інфек­ційної лікарні Ігор Берник на своїй сто­рінці у фейсбуку закликав людей допо­могти медикам, що живуть поза межами Львова, доїхати на роботу і назад.

Так, значна частина підприємств справді на карантині, і працівники не му­сять їхати на роботу. А це означає, що продукти купуватимуть не у місті, а у сіль­ському магазині. У великих селах це не проблема, там є навіть сучасні мінімар­кети, де можна розрахуватись карткою. Але дуже часто сільський магазин — ме­талева будка, яка стоїть на подвір’ї. Там і продукти харчування, і засоби гігієни, і насіння… А товар власник привозить у багажнику і на задньому сидінні легкови­ка. Тож за всього бажання привезти «про запас» не вийде.

«З голоду не помремо. Буде як у при­казці: „Бульбу варим, бульбу парим, бульбу так сиру їмо“, — жартує мешканка одного з сіл Перемишлянського району. — Встигли придбати борошно, дріжджі, олію та крупи ще до того, як переста­ли їздити маршрутки. Добре, що поте­пліло, і кури почали трохи нестись. Най­більша проблема з хлібом. Ми живемо в кінці села, тож до найближчої крамниці, куди привозять хліб, треба йти пів годи­ни пішки. І не факт, що застанеш, бо те­пер мало хто їздить до Львова, всі ску­повуються в селі. Я буду пекти хліб сама. Але як буде місити хліб 80-річна бабця? З маслом і молоком теж проблема. Корів біля нас майже не тримають. А в магазині пакет сметани, який у Львові коштує 22−23 грн, у нас і раніше був 30 грн. Тепер навіть не знаю, скільки буде… Добре, що зараз почали більше їздити машини, які продають продукти: каву, цукор, макаро­ни. Але їх ще треба впіймати. Буває, за­йшла до хати і не почула, як машина сиг­налила. Все, тоді знову треба кілька днів чекати, коли на наш куток заїде».

Є проблема і зі свіжим м’ясом. У львів­ських магазинах його зараз розмітають — люди роблять запаси. А сільські магази­ни свіжим м’ясом ніколи й не торгували. Ті селяни, які тримають домашню худо­бу, переважно мають запаси домашньо­го м’яса у морозилках. А от самотні бабці (дідусі у нас до 65−70 доживають рідко), які тримають лише курей, мусять споді­ватись, що діти якось до них доберуться і привезуть продуктів.

«У нашій ОТГ в усіх селах є продукто­ві магазини. У Бібрці щочетверга буває базар — його закрили. Люди до цього по­ставились з розумінням. Обходив вран­ці магазини — черг нема, продукти є. А от щодо аптек, то їх на території нашої ОТГ чотири. І всі у Бібрці. По селах нема, — каже голова Бібрської ОТГ Роман Гри­нус. — Думаю, проблеми з продуктами харчування не мало би бути. Але є ката­строфічна проблема з доїздом людей на роботу. У нас багато людей, які працю­ють у львівських лікарнях. Бо якщо ліка­рі можуть їхати власним транспортом, то санітарка машини не має. Бачу, вран­ці люди чекають на зупинці, ніхто особли­во не хоче садити до себе в машину не­знайомих людей. Якщо їде хтось свій, то підбирають… По ОТГ ми це питання ви­рішуємо. Медики, які працюють у Бібр­ській лікарні, доїжджають машинами, які закріплені за амбулаторіями сімейної медицини. Бачив автобуси з табличками «спецперевезення».

Це, ймовірно, на замовлення при­ватних підприємств. Але обласна влада мала б подбати про довезення на роботу людей, які працюють в обласних лікарнях та державних органах, адже вони продо­вжують працювати".

У Грабовецькій ОТГ схожа проблема — продуктові магазини, хай невеличкі, але є у кожному селі. А от аптек немає. «Це серйозна проблема. Не йдеться про те, що хтось раптом захворіє і не зможе по­їхати по ліки. Є багато людей, особливо літніх, що мають хронічні захворювання, і певні ліки мусять вживати постійно, — каже секретар Грабовецької ОТГ Люба Дружинець. — Це ненормально, що транспорту нема взагалі. Можна ж зро­бити хоч один рейс вранці і ввечері. Адже всі державні установи, лікарні повинні працювати. А як добратись до того ж Стрия?».

Пані Люба каже, що у них нещодавно відкрили амбулаторію. Головна лікарка зараз об’їжджає села і виявляє тих, хто нещодавно приїхав з-за кордону чи ін­ших міст. Багато студентів повернулись з навчання. Їх просять самоізолюватись і тримати контакт з лікаркою. Щодо оди­ноких пенсіонерів, то за ними закріпле­ні соціальні працівники. Привозять ста­реньким необхідні продукти. От тільки на одного працівника часом припадає два села. Між ними соцпрацівниця пересу­вається велосипедом.