Батько зі синами майструє церковні бані

Робить таку Божу справу разом зі своїми синами. Каже, купол — це наче образ небес, а золотий колір уособлює вічність і небесну славу.

Вислали у Комі, бо керував «Просвітою»

Рід пана Олега ведеться з Лосятина Кременецького району, що неподалік Почаєва. Його батько Лаврентій колись керував «Просвітою». За це загримів аж у Комі. «Совєти» вислали чоловіка на край світу, аби не збурював селян свої­ми патріотичними настроями. Поверну­тися додому довго не міг. У цьому краї тайги та морозів Лаврентій навчився крити бляхою хати.

Дружина їздила у Комі до коханого, аби підтримати. А звідти синочка в Ло­сятин привезла, Олега.

— Пізніше батько повернувся до нас, та вже довго не прожив. Він на засланні тяжко захворів, а тут помер, — з сумом згадує Олег Лав­рентійович. — Але встиг навчити мене працювати з бляхою.

Чоловік розповідає, що колись шоферував, але час від часу крив людям хати. Та коли розпався Ра­дянський Союз, з’явилася думка по­чати відновлювати бані на храмах. Перший купол разом з найстаршим сином Володею, який тоді ще шко­лярем був, поставив на церкві у Ро­сії, куди їздили на заробітки.

— Знаєте, гарно вийшло, — усмі­хається майстер. — Я задумався: а чого б удома це не робити?

Сини підростали, вже й мен­ші почали долучатися до татової справи. Встановили Фандалюки баню на храмі в рідному Лосятині, тоді на інших церквах у своїй об­ласті, сусідній Волині і навіть аж на Миколаївщині! Слава про порядних майстрів із золотими руками роз­летілася ген-ген!

«Ще одна церква з наших рук вийшла»

За 28 літ поклик душі переріс у велику і благочестиву родинну справу. Пан Олег зізнається: що­разу, коли їхній новий купол маків­кою впирається у небо, відчуває на серці неймовірне тепло. Тішиться: «Ще одна церква з наших рук ви­йшла!»

Пишається пан Олег своїми си­нами-соколами. У кожному — Воло­ді, Іванові та Ігорю — бачить доброго господаря, талановитого майстра. Просить у Бога для них здоров’я і духовної опіки. Розповідає, що по­всякчас відчуває поряд Господню присутність. І те, що якось старший син зловив середульшого, під яким на висоті 18 метрів провалилося риштування, називає не інакше як Божим провидінням.

І кличуть Фандалюків у міста та села, і вклоняються їм за добру роботу. Бо те, що роблять, варте не лише оцінки тут, на землі, а й на небесах.

Волинська область

Фото авторки