«Допоможіть допомагати!»

Щочетверга Спільнота взаємодопомоги «Емаус-Оселя» годує біля Порохової вежі у центрі Львова людей, що потребують допомоги, малозабезпечених, сиріт, безпритульних. Ще задовго до чотирнадцятої години люди вже чекають на своїх благодійників.

Юшка біля Порохової вежі

Їжу роздають в одноразовому посуді. Добре помащена юшка, зварена на кіст­ках, з картоплею та макаронами, роз­літається дуже хутко. Сюди поїсти при­ходять нужденні — переважно старшого віку, пенсіонери, чоловіки, жінки, погано одягнені, з відбитком злиденного зму­ченого життя на обличчі. Вони радіють можливості просто втамувати голод, який надокучає і часто виснажує. Беруть одну порцію, другу, навіть третю. Пожад­ливо наповнюють порожні шлунки.

— Я прийшов сюди вперше. Лежу у Львівській психіатричній лікарні, що на вул. Кульпарківській, з вільним виходом. Напевно, вже б виписали мене, якщо б мав куди піти, — пояснює Михайло Слю­сарчук. З його розповіді важко зрозу­міти, як він втратив житло. Ділиться на­болілим — про конфлікт з родиною, про втрату найближчих. У розмові справ­ляє враження культурної приємної лю­дини. — У лікарні годують погано: юшка геть пісна, а каша смердить мішковиною, тому шукаю, де б ще міг поїсти. Тут їжа сподобалася, ситна, тричі брав добавку. Обов’язково ще прийду!

Неподалік помічаю ще одного нуж­денного чолов’ягу з торбою, куди він по­складав бутлики, очевидно, для того, щоб налити собі туди юшки про запас. Говорить неохоче, з острахом та недові­рою. З вигляду неохайний, погано одяг­нений. «Донька поїхала на заробітки дав­но, а я залишився сам. Тепер мушу якось давати собі раду!» — каже.

«Майже сотня людей приходить щочет­верга на роздачу їжі. Взимку буває і до ста двадцяти, і більше. На великодні чи різдвя­ні святкові трапези навідується до п’ятиста осіб. А ще у нас є осередок підтримки без­домних, де кожен може випити чаю, чи­мось легким перекусити — це до соро­ка людей щодня, — ділиться соціальний працівник Спільноти взаємодопомоги „Емаус-Оселя“ Оля Біянська. — У само­му будинку спільноти у Винниках постійно живуть близько двадцяти безпритульних, котрі з тих чи інших причин втратили влас­не житло, вони харчуються разом з праців­никами, волонтерами».

На провіант собі та іншим людям, що потребують допомоги, мешканці «Ема­ус-Оселі» заробляють щоденною пра­цею. Це сортування речей, які переда­ють благодійники спільноті з усіх куточків Львова, та відновлення й ремонт старих меблів.

«Непотрібних речей не буває»

У будинок спільноти «Емаус-Оселя» їдемо вулицею, названою на честь за­сновниці спільноти Олесі Саноцької. Ця неймовірна жінка була серцем і душею спільноти, після її смерті організація оси­ротіла…

Дорогою заїжджаємо у благодій­ну крамничку «Емаус-Оселі». Тут можна придбати усе — одяг, який пожертвува­ли благодійники, меблі, відреставровані працівниками спільноти, дитячі візочки, побутову техніку, інші дрібнички. Вируче­ні від продажу кошти йдуть на допомогу нужденним, зокрема на продукти та речі першої необхідності. Недаремно одне з гасел спільноти — «Допоможіть нам до­помагати іншим». А головна мета спіль­ноти «Емаус» — допомогти кожному, хто в біді, особливо бездомним.

За шістнадцять років спільнота вряту­вала не одне життя, багато доль склали­ся щасливо. Заходимо в будинок спіль­ноти, де зараз живе двадцять осіб, які втратили житло. Тут чисто, зроблено ре­монт, у кімнатах переважно по два ліжка, меблі та побутова техніка, на стінах у ко­ридорі різні фото, зокрема колаж, при­свячений засновниці спільноти Олесі Са­ноцькій.

Шістнадцятирічна Оля Жук все своє життя прожила у спільноті. Її фактично виняньчили мешканці «Оселі». Ще у 2003 році у спільноті оселилася її мама Леся з трьома дітьми. Брати Олі подоросліша­ли і покинули «Оселю». Один з них навіть відслужив в АТО і працює в одному з рес­торанів Львова, другий — на автосервісі.

— Мені тут добре! — каже Оля. — Маю завдання: працюю на кухні, прибираю. Тут є чіткі правила, яких кожен має до­тримуватися. Зокрема — зберігати свою гідність, бути чистим та тверезим.

Від будинку спільноти зовсім близь­ко склад — місце, куди осельчани звозять пожертвувані львів’янами та мешканцями Винник речі. На жаль, серед усього, що потрапляє до скриньок спільноти, які сто­ять по всьому місту, до 40% доводиться викидати, адже це справжнє сміття.

«Про що думають люди, коли „жерт­вують“ подібне, важко збагнути! Ми дуже вдячні усім за допомогу, але прикро, коли наші скриньки помилково сприйма­ють як смітники», — зауважує соціальний працівник спільноти Оля Біянська.

За словами пані Олі, годувати та до­глядати потребуючих, зокрема, допома­гає благодійна організація «Київський міський благодійний фонд «Фудбенк» («КМБФ «Фудбенк»). «Вони дають нам питну воду, одяг, який ми роздаємо лю­дям і потім звітуємо перед ними. Вони нам телефонують, коли є щось у наяв­ності. Раніше через продовольчий київ­ський банк ми від львівського ТОВ «Ме­тро Кеш енд Кері України» отримували хліб, торти, булочки, кекси, термін при­датності яких закінчувався, і ми в найко­ротший період роздавали ці продукти потребуючим», — додає вона.

Жінка каже, нерідко різні люди самі дзвонять, коли мають зайві продукти піс­ля конференцій, фуршетів, міських свят, — передають їжу, яка залишилася. «Решт­ки хліба у пекарні ми забираємо самі або нам привозять. Готову їжу хутко роздає­мо, те, що можна ще потримати, збері­гаємо. У будинку спільноти є п’ять холо­дильників, морозильні камери. Але було б чудово, якби створили подібний до ки­ївського Продовольчий банк у Львові, куди б стікалися продукти зі львівських супермаркетів та ресторанів», — додає соціальна працівниця.

Ініціативи створення Продовольчого банку у Львові вже були. Зокрема кіль­ка років тому Громадський форум Льво­ва разом зі Спільнотою взаємодопомоги «Емаус-Оселя» скерували листи у різні торгові точки та заклади громадського харчування міста з пропозицією співпра­ці. Та, на жаль, тоді громадські активісти не отримали підтримки від підприємців. Зараз ідея банку їжі знову виникла.

«Одним із пріоритетних напрямів для мене є екологічний, тож спрямовую сили на боротьбу з food waste, — розповідає громадський активіст, який 23 роки жив, навчався, працював у Німеччи­ні та Франції, Ростислав Косюра. — Адже Україна — серед лідерів у Європі за кількістю сміттєзвалищ, які наполовину складаються з органічних продуктів. За даними Державної служби статистики, українці щороку викидають приблизно 7 тонн придатних до споживання продук­тів. Їхня вартість — 5,5 мільярда гривень».

Ростислав разом із однодумцями створюють організацію «Тарілка» на зра­зок німецької «Die Tafel», яка збиратиме невикористану їжу або ту, термін придат­ності якої на межі, у закладах харчуван­ня, аби роздавати її у відповідних цен­трах малозабезпеченим людям.

«Зараз проєкт на етапі розробки, і мені дуже важливо орієнтуватися на якісних партнерів. Чи готові підприєм­ства віддавати на благодійність ті про­дукти, яких не прийняли замовники, або які з тих чи інших причин не продані? Ве­демо перемовини і шукаємо підтримки», — наголосив він.

Коментарі для «ВЗ»

Олег Мацех, власник мережі ресторанів веганської їжі OM NOM NOM

Допомагати їжею тим, хто потребує, — дуже важливо. Але люди повинні їсти сві­жу їжу. До прикладу, якщо для ресторану ми купуємо салат, через кілька днів він втрачає свіжість. Якщо ми такий продукт віддамо потребуючим, то немає гарантії, що це буде безпечно. Вважаю, з ресторанами банк їжі важко створити. Натомість переконаний, значно ефективніше це можна реалізувати у співпраці з супермар­кетами. Якщо супермаркети, до прикладу, бачать, що у продукту через 2−3 місяці завершується термін придатності, вони можуть влаштувати розпродаж або ж від­дати цю їжу на благодійність. Або облаштувати окремі полиці збору їжі за аналогі­єю зі збором речей, як це успішно свого часу зробила «Оселя». Усі небайдужі мо­жуть купити продукти та залишити їх для тих, хто їх справді потребує.

Володимир Іванов, голова правління БО «Київський міський благодійний фонд «Фудбенк»

«КМБФ «Фудбенк» зареєстрований в Україні 2011 року — за підтримки Євро­пейської Федерації Фудбенк (FEBA), яка об’єднує 240 організацій «Фудбенк» у 21 країні Європи. Отримуємо від виробників та супермаркетів здебільшого продук­ти та товари першої необхідності, які не були продані внаслідок перевиробництва, або виробник чи торговельна організація звільняють склади для нових товарів, чи товари мають пошкоджену етикетку, упаковку, мають порушене маркування чи то­варний вигляд, чи мають строк зберігання, що добігає завершення. Але всі про­дукти мають збережену якість, супроводжуються сертифікатами якості від вироб­ника.

Жодних проблем щодо відкриття такого банку у Львові ми не бачимо. Для цього потрібне фінансування, хоча б 150 кв. метрів приміщення, двоє людей та автомо­біль з рефрижератором. І, звичайно, добра воля підприємців.

Фото авторки