Хто закохається біля Синевиру, збереже любов на все життя

Здавалося, об’їздила уже все Закарпаття і бачила всі «родзинки» цього регіону. Але скільки разів чула про озеро Синевир, жодного разу не бачила його на власні очі. Та цього разу мені пощастило.

Наш туристичний автобус зу­пинився на парковці, бо до само­го озера треба йти пішки. А це 1200 метрів. Було би нічого, якби ж то дорога була рівною, а треба було перти вгору. Ми звикли, що озера хлюпочуть у низині, однак Синевир утворився внаслідок по­тужного землетрусу дуже давно — понад дві тисячі років тому — на висоті 989 ме­трів над рівнем моря.

Підприємливі закарпатці давно зрозу­міли, що на підйомі до озера можна не­погано заробити. І тих, хто не може під­нятися так високо вгору самостійно, пропонують за 30−40 гривень «підкину­ти» машиною або бусиком. По одній осо­бі не возять, чекають, поки назбирається повна машина. І так возяться туди-сюди цілий день.

У 60-х роках минулого століття озеро внесли до складу Національного парку «Синевир». Тут заборонено ловити рибу, купатися, розпалювати вогнища на бере­зі, заборонений і в’їзд транспорту (але, мабуть, не для всіх. — Г. Я.), оскільки фа­хівці намагаються максимально зберег­ти природну екологічну рівновагу най­гарнішого і найвідомішого озера Карпат.

Недавно вчені відкрили цікаву осо­бливість озера Синевир. За їх­нім дослідженням, у зоні найбіль­шої глибини озера, на самісінькому дні, є діра у вигляді воронки, у яку безупин­но стікає вода. Саме ця особливість озе­ра не дає йому виходити з берегів навіть у період найбільших весняних паводків.

Вздовж дороги угору, точніше, гар­ної асфальтівки, стоять лавочки. Хто вто­мився, може перепочити. І напитись кри­шталево чистої джерельної водички. А ще прикупити карпатських дарів. Чого тут тільки не пропонують! Чай трав’яний — від 15 до 100 гривень за торбинку, за­лежно від ваги. І це не просто чай, а цілюща трава: від кашлю, застуди, чай, який треба пити при різних хворобах — серця, нирок, печінки, судин… Ну і, звісно, білі гриби. Хочете сушені? За 100-грамовий пакет цьогорічної сушки треба віддати 200 гривень. Дехто просить і 250. За 150 грамів торішніх сушених біляків просили лише 100 гривень. Півлітровий слоїчок маринованих білих пропонували за 75 гривень. За 250-грамову баночку цілющого меду просили 30−40 гривень. Мед з різними смаками насправді дуже смачний. Я напробувалася так, що потім вже й не могла зорієнтуватися, який маю купити. Купила з додаванням барбарису (рожевого кольору). Його продавала 13-річна дівчинка Вікторія. Казала, що допомагає взимку від кашлю. Вікторія пропонувала ще й почистити печінку медом з додаванням шипшини. А якщо болить голова, переконувала купити медок зі смородиною. «Одна чайна ложка — і ви забудете, що таке біль», — вмовляла мене дівчинка.

А ще продають вино — біле, рожеве, міцне, молоде, вистояне… На кожен смак. Пропонують продегустувати. Півторалітрова баклажка коштує від 60 до 100 гривень, залежно від сорту винограду і, можливо, смакових властивос­тей. Пропонували і спиртові настоянки у півлітрових пляшках по 100 гривень. На кожній пляшці — напис, від якої хвороби ці «ліки» вживати.

За дегустацією і покупками не відчу­ла, як подолала 1200 метрів угору. Щойно ступила на майданчик пе­ред озером, як переді мною «виріс» кре­мезний дядько і запропонував 20-хви­линну подорож Синевирським озером на плоті, збитому з товстих стовбурів кар­патських ялинок. За 30 гривень.

Любителям самостійних прогулянок бажано не відходити далеко від дороги, що веде до озера, бо в навколишніх лі­сах є багато карпатських вовків, ведме­дів, тут живуть навіть рисі.

Озеро Синевир, легенда про яке не дає спокою історикам та дослідникам вже багато років, у народі називають «Морським оком» та «Перлиною Карпат». Тут суворо заборонено купатися. Та ніхто тепер і не лізе у кришталево чисту воду. Кажуть, там є такі місця, що «забирають» назавжди. І навіть водолази не можуть знайти потопельника.

Завдяки чистоті води зі спеціально обладнаного майданчика можна поба­чити, як в озері плаває форель, і здаєть­ся, що дно дуже близько. Але насправді це не так, бо глибина становить 8−10 ме­трів, а в максимальній точці сягає навіть 24 метрів. Зважаючи на висоту та клімат, вода в озері рідко прогрівається більш ніж на 2 метри. З майданчика видно, як посередині озера майорить Державний прапор України на маленькому острівці, що нагадує велетенське око.

На протилежному від оглядового май­данчика боці височіє 15-метровий мо­нумент «Синь та Вир» із 300-літнього червоного європейського кедра. Скуль­птори — Іван Бровді та Михайло Санич. Монумент встановлено на честь вічно­го кохання. Тут, за словами екскурсово­да, проводять виїзні реєстрації шлюбу, де молодята присягають на вірність і ві­чну любов.

Легенда про озеро Синевир бере свій початок з часів, коли гори на­лежали заможному графові. Люди змушені були працювати на нього: пасли овець та корів, рубали ліс.

Дружина графа померла після по­логів, і залишився граф на цьому світі з єдиною донькою. Мама назвала дівчин­ку Синь, бо крихітка народилася з таки­ми ясно-синіми очима, що здавалися си­нішими від самого неба.

Синь виросла і стала дуже вродли­вою. Граф пишався своєю донькою і лю­бив її понад життя. Якось граф наказав везти себе у гори — хотів подивитись, чи добре працюють лісоруби. Синь попро­силася в гори разом із ним. Поки граф оглядав свої володіння, Синь пішла на полонину назбирати квітів. Раптом по­чула звуки флояри (сопілки), озирнулась і побачила хлопця — це він так гарно ви­гравав. То був чабан Вир. Синь підійшла до нього, і Вир занімів, вражений її вро­дою. Дівчина заговорила до нього, вони познайомилися. Коли прощалися, до­мовились зустрітись на цьому ж міс­ці наступного дня вранці. Синь і Вир по­кохали одне одного з першого погляду. Минув тиждень, потім ще один. Синь і Вир уже не уявляли життя одне без од­ного. Про їхні зустрічі дізнався батько-граф. Гніву його не було меж, і він за­боронив своїй доньці зустрічатися з чабаном і ганьбити їхній рід. Бо не про та­кого нареченого для своєї єдиної доньки мріяв вельможний пан. Проте Синь мала батькову вдачу: змусити її зробити щось проти своєї волі було неможливо.

Граф зрозумів, що боротися з донь­кою марно. І тоді наказав убити Вира. Графські слуги підстерегли чабана і ски­нули на нього кам’яну брилу зі скелі. Ді­знавшись про це, Синь прибігла до місця загибелі коханого, обхопила руками ка­мінь і заплакала, і стільки сліз пролила бі­долашна, що на тому місці виникло озе­ро. Вода в озері чиста, як сльоза, і синя, як очі Сині, а посередині озера видно ту верхівку кам’яної брили, що вбила її ко­ханого. А озеро люди назвали Синеви­ром.

Місцеві люди вірять, що кожен, хто за­кохається біля озера, збереже свою лю­бов на все життя.

Фото авторки

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої подорожі.