«Весільні гроші ми витратили на автентичні вишиванки»

Подружжя Олександра і Роксолани Гривулів колекціонують вишиті сорочки понад десять років. Олександр розповідає: «У нашу весільну подорож, у медовий тиждень, ми поїхали Україною, і половину отриманих на весіллі грошей витратили на вишиванки».

Насамперед відвідали мальовниче село Василів над Дністром у Черні­вецькій області. Звідти родом бать­ко Олександра. Там отримали давню ро­динну реліквію — сорочку прапрабабці. З неї і почалася колекція, яка тепер налі­чує понад півсотні тільки самих сорочок, не кажучи про інші елементи одягу.

«Вишита сорочка — не єдиний елемент вишитого одягу, як у нас часом вважають. За старими мірками, жінка, одягнена лише у вишиванку, на вулиці вигля­дала б тоді так, якби зараз вийшла лише у спідній білизні», — розпові­дає колекціонер. Окрім сорочки, у давнину обов’язково мав бути поясний одяг — пояси, крайки; і стегновий — спідниці, плахти, або запаски, фартухи.

Варто дотримуватися ка­нонічного вигляду народного строю чи можна вносити ко­рективи? Олександр — за ко­рективи, але не прихильник ра­дикальних змін. Зокрема, вважає, як колись, так і тепер не кожна жінка може собі дозволити коралі й «баламути», бо вони дорогі. Але кожна жінка хоче вигля­дати гарно, тому стилізація тут цілком доречна.

Аби сучасній жінці придбати для себе етнічний одяг, де би були сорочка, плахта, крайка чи пояс, кептарик, треба викласти щонайменше три тисячі гри­вень. А, до прикладу, вартість рідкісної автентичної сорочки з окремих етноре­гіонів може сягати понад дві тисячі до­ларів… Якісні копії на відповідних ма­теріалах (сучасне домоткане полотно, вовняні, ткані вручну плахти і крайки, парчеві чи вишиті фартухи), виконані досвідченими майстрами, теж недеше­ве задоволення.

У давнину вишиванки носили постій­но, навіть щоденні робочі сорочки мали зазвичай хоча б дрібочку вишивки. Були також варіанти весільні, святко­ві, буденні. Окремо створювали виши­ванки на смерть. Люди також вірили, що на сорочці має бути оберіг — захист. Тому часто трапляються сорочки, де в таємних, прихованих і не дуже поміт­них місцях вишиті два-три хрестики. Це могли бути півквіточки чи якісь рисоч­ки.

Родина Гривулів вивчає строї різ­них етнорегіонів. Ці знання використо­вують у різних проектах, зокрема «Ет­нофотосесії», де кожна родина може сфотографуватися у давніх строях. Та­кож проводять виставки в УКУ, для сту­дентів-іноземців, щоб популяризувати нашу культуру для світу.

Фото Олександра Гривула