Храм — як писанка

Кожне українське поселення має свої обереги. У райцентрі Миколаєві, що неподалік Дністра, однією з таких святинь стала оригінальна капличка Різдва Христового, що здіймається на Адамовій горі (інші назви — Високий камінь, Галя), немовби вартуючи місто і його людей. Яскравий орнаментний купол цієї культової споруди дуже нагадує великоднє яйце-писанку. Пасхальний символ видно за кілька кілометрів, навіть серед ночі, і манить він до себе не тільки у свята. Фахівці кажуть, аналогічного «писанкового храму» нема ніде.

Ідею спорудити капличку-писанку підказав громаді місцевий житель Омелян Іванів, якому нині іде 84-й рік.

— Я змалечку і досі часто буваю на цій горі, ми там ве­ликодні гаївки постійно водили, — розповідає пан Омелян ко­респондентові «Високого Замку». — Дуже гарне світле місце, прекрасна панорама — Миколаїв немовби лежить перед то­бою на долоні. Якось подумав собі: чому б не спорудити тут щось величне? У 1998 році з тими міркуваннями підійшов до тодішнього голови райдержадміністрації Івана Юзьківа. Кажу: світ готується відзначати друге тисячоліття Різдва Христово­го — чому б і нам не підготуватися до цієї події? Згодом зібра­ли всіх місцевих священиків, розподілили обов’язки. І розпо­чалася будова.

Вели її у ті кризові часи «на громадських засадах». Спроекту­вав об’єкт відомий львівський архітектор Костянтин Малярчук (серед його робіт — пам’ятник композитору Ігорю Білозіру на Ли­чаківському цвинтарі). Омелян Іванів оббивав пороги місцевих підприємств, діставав матеріали. В одній особі був і будівельни­ком, і виконробом.

Найбільше посприяв будівництву цемзавод, де до пенсії пра­цював Омелян Іванович. 750 грн дав народний депутат Олесь Гу­дима. За кошти миколаївських заробітчан в Італії художник Ігор Леськів розписував інтер’єр каплички. Освятили її у 2002 році. Згодом з ініціативи пана Омеляна сюди від підніжжя по крутому схилу проклали Хресну дорогу. Діяльний миколаївець висадив неподалік сосни, липи, кущі ялівцю…

Яйцеподібний купол цього храму розділений хрестом із кольо­рового скла. Як тільки стемніє, фотореле вмикає електрику і «пи­санка» засвічується магічними вогнями.

Згодом головний елемент святині — купол — розписав худож­ник Володимир Гомза.

Незважаючи на поважні літа, Омелян Іванів часто піднімаєть­ся на Адамову гору. Іноді приходить уночі — щоб подивитися, чи все гаразд. Раз застав там чоловіка, який молився у суцільній темряві. Каже, що увімкне для нього світло. А той відповідає: «Не треба…». Ніщо у цьому місці не перешкоджає розмовляти з Богом…

— Тут особлива енергетика! — стверджує пан Омелян. — До­вкола Миколаєва є кілька гір, навіть вищих від Адамової. Але вона — найбільш приємна! Бо намолена.