«Усім дітям даємо прізвище Орлик»

У ніч на суботу, 23 лютого, о пів на одинадцяту вечора, до «Вікна життя», яке працює у комунальній міській дитячій лікарні, що у Львові на вул. Пилипа Орлика, 4, поклали немовля. У цей момент в лікарні спрацювала сигналізація. Коли медсестри і лікарі відкрили примі­щення, побачили на пеленальному столику хлопчика. Про це журна­лісту «ВЗ» розповів головний лікар лікарні Дмитро Квіт.

«Хлопчик тритижневого віку, — каже Дмитро Іванович. — Вага — 3 кг 700 г. Дитина доглянута. Була вбрана у чисті речі, загорнута у ковдрочку. Ми про­вели обстеження. На сьогодні стан здоров’я дитини задовільний. Аналізи без відхилень. Готуємо з соціальними службами свідоцтво про народження. Далі переведемо немовля у Будинок дитини».

Це вже п’ятий випадок, коли дитину залишають у «Вікні життя». «Усім дітям ми давали прізвище Орлик, бо лікарня розташована на вул. Пилипа Орлика, — каже головний лікар. — Потім дітей усиновлюють і прізвище міняють. Є ве­ликий попит на здорову дитину. У нас у лікарні є священик. Ми охрестимо ди­тину і тоді виберемо їй ім’я».

«А як плануєте назвати хлопчика?» — запитую. «Беремо зазвичай імена з календаря, які близькі до дати наро­дження. Була одна дівчинка… Біоло­гічна мама залишила записку: „Прошу назвати її Наталочкою“. У цьому ви­падку нічого такого не було. Недавно один з керівників лікарні мав уродини. То назвемо дитину його іменем — Фе­дором».

«У таких випадках поліція розшукує батьків?» — запитую. «Ні. Залишити ди­тину можна анонімно. Відеофіксація лише пеленального столика — і все… Різні бувають життєві обставини. Краще нехай дитину залишать у „Вікні життя“, і комусь буде радість у майбутньому, ніж викинуть на смітник».

«А якщо матір-зозуля передумає?» — цікавлюся. «Після того, як мама по­кинула дитину у „Вікні життя“, згідно з законодавством, повинна довести, що вона матір. Має звернутися у по­ліцію. Описати речі дитини. А потім — ДНК-експертиза та факт визнання біологічного материнства. Таких ви­падків не було», — каже головний лі­кар.

Дитячий психіатр Алла Петрів каже: «Знаю, що у житті бувають важкі ситуації, тож добре, що є «Вікно життя»… Що мати-зозуля не викинула дитя на смітник… Але я згадую свою прабабцю, яка прожила 102 роки і за своє життя бачила кілька війн і переселень, зовсім молодою залишила­ся вдовою, з двома маленькими дітьми. Її грабували, хату палили. Вона згадувала: «Беру одне на руки, біжу… Друге за мною біжить, а за нами одна гуска… Я, діти і та гуска. І більше нічого. Це був мій скарб!».