«Приїдуть, привезуть непотріб, а потім ще вимагають вдячності»…

Минуло вже два тижні, як на Личаківському цвинтарі у Львові група футбольних фанатів із польської громадської організації «Великий Шльонськ» здійснила антиукраїнське «фаєр-шоу». Нагадаємо, 4 листопада (це була неділя) молодики у такий своєрідний спосіб відзначили 100-річчя боротьби поляків проти Західно-Української Народної Республіки. На так званому Цвинтарі Орлят розгорнули транспаранти з антиукраїнськими написами і запалили фаєри.

«Україна і Польща — політичні партнери, у нас чудові добросусідські відносини»

Єдиним чиновником, який офіційно обу­рився з цього приводу, був голова Львівської облради Олександр Ганущин. Назвав цю акцію цинічним актом шовінізму, спрямованим на розпалювання міжетнічної ворожнечі між укра­їнським і польським народами. І звернувся до Нацполіції, прокуратури, СБУ та прикордонни­ків — з проханням відреагувати на «фаєр-шоу» польських футбольних фанатів та покарати їх. Наразі Олександр Ганущин не отримав відпо­віді на свої звернення.

«Осіб, що вчинили цю акцію, встанов­лено, — сказав Олександр Ганущин журна­лісту „ВЗ“. — Зараз, наскільки я розумію, Нацполіція у цій складній ситуації намага­ється дистанціюватися від відкриття про­вадження. Але ми їй не дамо цього зробити. До речі, мені дивно, що львівська міська влада, яка би мала першочерго­во зреагувати на акцію на Личаківському цвинтарі, до правоохоронців не звернула­ся. Хоча це їхня компетенція».

Однак ситуація із польськими фана­тами мала ще один аспект. На сторінці групи «Великий Шльонськ» вони описа­ли свою подорож до Львова у похмурих тонах. Начебто становище шкіл із поль­ською мовою навчання та загалом поль­ської меншини на Львівщині — ледь не ка­тастрофічне! Читаєш звіт про поїздку, і просто сльози на очі навертаються. «Ми закупили шкільне приладдя для поль­ської молоді, яка, попри багато проблем, і не тільки економічних, вчиться у поль­ських школах і підтримує польські тра­диції на давніх східних кресах Другої Речі Посполитої», — йдеться у дописі поляків. Вони опублікували фотозвіт про відвіди­ни двох середніх шкіл із польською мо­вою навчання — Мостиської середньої школи № 3 та Львівської школи № 10 іме­ні святої Марії Магдалини, де подарува­ли канцтовари.

«Ми довідалися про важкі реалії, у яких мусять щодня жити місцеві поляки, — написали „кібіце“ після відвідин Мос­тиської школи. — На території нинішньої України навіть українцям жити важко, а що вже казати про польську меншість. Якби не допомога з Польщі, нашим ро­дакам було би ще гірше. На жаль, ця зо­внішня допомога не дуже добре сприй­мається деякими українцями. Трапилося навіть так, що школу (у Мостиськах. — Авт.) наших родаків підпалили… Однак такі ситуації демонструють, як до місце­вих поляків ставиться народ, що його так сильно підтримує польська влада…»

Аналогічний допис — зі Львова, де вони буцімто зустріли біля школи № 10 двох корінних львів’ян старшого віку. «Нелег­ко бути поляком у нинішньому Львові, — резюмують автори допису. — Особли­во, коли українці за будь-яку ціну хочуть стерти сліди його польськості і показати, всупереч фактам, що це їхній народ про­тягом віків будував міць Львова».

А ми й не знали, що наші львів’яни-поляки, виявляється, глибоко потерпа­ють, що у Львові «хочуть стерти пам’ять про все польське»… Ясна річ, пишуться такі «одкровення» у розрахунку на поль­ські медіа відповідного спрямування та мають на меті принизити сучасну Укра­їну. Однак у деяких пересічних поляків справді може скластися враження, що їхнім «родакам» в Україні вкрай сутужно.

«Окремі вузькі радикальні середови­ща із дружньої нам Республіки Польща, хоча й намагаються формувати імідж Львова, Львівщини та України в цілому як ворожих до поляків, ніколи не досягали і не досягнуть своєї мети, — каже Олек­сандр Ганущин. — У нас чудові добросу­сідські відносини. Але в кожному суспіль­стві, і українському, і польському, є різні люди. У розмовах із Генеральним консу­лом РП у Львові Рафалом Вольським, із послом РП в Україні Яном Пеклом я ні­коли не чув якихось зауважень, що хтось на Львівщині у ХХІ столітті утискає пра­ва громадян України — етнічних поляків чи поляків-туристів. Уся ця ситуація, яка мала місце на Личаківському цвинтарі, розкручується на догоду дуже вузьким радикальним середовищам».

«Їм байдуже було, що привезти, головне — звернути на себе увагу. Їхній допис — піар на нашій школі»

Тож чи важко живеться полякам у Львові? Аби з’ясувати це, журналіст «ВЗ» насамперед вирішила зв’язатися із керівництвом двох шкіл з польською мовою навчання, які відвідували польські фана­ти. Директор Львівської школи № 10 імені св. Марії Магдалени Ришард Вінценц не відмовився розповісти про школу та візит польських фанатів. Школа на вул. Чупринки, 1 — дуже камерна, бу­дівля має 90-річну історію, є пам’яткою архітектури. У коридорах — багато зе­лені, розвішані роботи учнів, зокрема присвячені нещодавньому святкуванню 100-річчя незалежності Польщі. Впадає у вічі велике паперове панно, яке зобра­жає білого польського орла на червоно­му тлі. За словами директора, тут була урочиста академія, запрошували гостей. Написи на дверях класів — польською мо­вою, подекуди дублюються українською. На першому поверсі у рамці під склом — текст і ноти національного гімну Польщі, штандарт школи, логотип для якого роз­робляла одна з її випускниць. На третьо­му поверсі — кабінет української мови і літератури, біля входу до якого стенд із портретом і віршами Шевченка. Всюди гарний євроремонт.

«Ті фанати… Є люди, а є людись­ка, — каже пан Ришард. — Я їх в очі не ба­чив. Вони до мене особисто не звертали­ся. Приїхали, до речі, у неділю. Привезли зошити, які ми не можемо використати, бо вони не надаються для нашої систе­ми освіти. Їм байдуже було, що привез­ти, головне — звернути на себе увагу. Їх­ній допис — це суб’єктивна думка тих, хто хотів собі зробити піар на нашій шко­лі. Школа усім забезпечена. Фінансуєть­ся і з державного, і з міського бюджету. У нас ніхто з простягнутою рукою не ходить, ми не бідуємо, не голодуємо. Є у нас і комп’ютери, і мультиборди. Ця допомога польських вболівальників для нас небага­то значить. Приїдуть, привезуть непотріб, а потім ще вимагають вдячності. Хоча іно­ді допомога з польського боку буває сут­тєвою. І до Польщі наших дітей запрошу­ють часто, усе повністю оплачують».

Аналогічно відповіла і директор Мос­тиської школи № 3 із польською мо­вою навчання Тереза Тетерич: «Вони приїжджали, не знаю навіть, звідки вони були. Навіть адреси їхньої не маю. При­везли чотири ящики якихось книжок, зошитів тощо. Залишили нам шалик, на ньому щось незрозуміле написано. Пе­ред школою сфотографувалися.

Наша школа має нормальне фінансу­вання, як і всі інші школи. Не бідуємо".

— Пані Терезо, польські фанати пи­шуть, що вашу школу підпалили?

— Це було ще торік у травні. Діти тоді були на канікулах. Вночі зловмисники ви­били вікно і вкинули в один клас дві плас­тикові каністри з якоюсь речовиною та підпалену ганчірку. Клас вигорів. Невідо­мо, хто це був. Не знайшли. Але у нас тут немає конфліктів на національному ґрун­ті. Українські діти приходять на наші дис­котеки, наші діти ходять до них, у нас немає проблем.

А тим часом…

Спроби провести антиукраїнські акції на Цвинтарі Орлят тривають. У четвер, 22 листопада, близько 11:00 на Личаківському кладовищі затримали трьох поль­ських студентів, які намагались підпалити фаєри на одному із полів цвинтаря. Про це повідомив заступник міського голови Львова з питань розвитку Андрій Моска­ленко.

«Провокаторів затримали неподалік польських військових поховань. Директор Личаківського кладовища Михайло Нагай повідомив, що після затримання охоро­ною кладовища одразу викликали працівників поліції та СБУ. Дякую міським службам, що оперативно зупинили провокацію. Провокаторів передадуть правоохо­ронним органам для вчинення дій згідно з чинним законодавством», — повідомив Андрій Москаленко.