Передплатити

Хресні дороги і намолені стежки

Найсмачніший борщ — у Крехові, найголосніша тиша — в Уневі


Воістину, щоб отримати й пізнати щось нове, невідане й незнане, щоб змінити щось, почни зі себе: зійди з наїжджених рейок і йди туди, де ніколи ще не був. Великий піст — саме той час, який кличе це зробити, час, коли ти бачиш, ким ти є насправді і що ти можеш. Це — марафон на 40 днів, непростий, бо часом сходиш з дистанції, часом тебе піднімають ті, хто біжить поруч, а буває, що й під руки ведуть, — і ти не знаєш, хто ці люди, та це і не важливо, бо приходить важливіше, ключове: люби Бога і люби ближнього свого…

Бог любить сміливих. Зарваниця

Паломницький проект «Чотири Хресні дороги у Великий піст», який сформував отець Михайло Городиський — священик, який служить у храмі Вознесіння Господнього і водночас у паломницькому центрі «Рафаїл», — це чотири паломницькі мандрівки у суботні дні Великого посту у духовні центри неподалік Львова.

Першою поїздкою була подорож на сусідню Тернопільщину, в село Заздрість — батьківщину патріарха Йосифа Сліпого та у всеукраїнський паломницький центр — Зарваницю.

Родинна хата патріарха Йосифа Сліпого.

У Зарваницю, де ще жодного разу не була, хотілося поїхати, незважаючи на те, що у той час були найсильніші за цю зиму морози. Півавтобуса записаних у поїздку людей таки не поїхали. Налякалися морозів. І даремно. Бо це була найсонячніша, найтепліша і найкомфортніша поїздка з усіх чотирьох.

Село Заздрість зустріло нас морозом і сонцем. Вразило дуже добре доглянуте обійстя родини патріарха Йосифа, вразив музей, у якому експонати розміщено під склом, де все продумано і передбачено для туристів, паломників. Тут є каплиця, у якій відбуваються богослужіння, є готель, де можуть зупинятися відвідувачі. Тут є опалення, тому навіть у сильні морози ми не тремтіли від холоду. Змістовно і детально розповідає екскурсовод, працівник музею. Чому родина отримала прізвище Сліпих, у яку школу ходив навчатися майбутній патріарх Йосиф, де був на засланні і що залишив для нас, нащадків, — усе це розповідають у Заздрості. Можна зазирнути у віконце, через яке кардинал Йосиф, приїжджаючи в село, любив дивитися на дорогу. Є його унікальні фото у кардинальському вбранні, якого він не любив, бо це не традиція української Церкви. Є документи, одяг, речі патріарха Йосифа, які залишилися скарбом донині.

Молитва біля чудотворної ікони, Хресна хода дорогою через ліс, читання тексту Стацій, обід біля каміна від семінаристів, монастир отців-студитів неподалік, джерело Матінки Божої…

Светри, завбачливо взяті у рюкзак про запас, не пригодилися — було тепло, затишно, комфортно. Тернопільські Зарваниця і Заздрість запам’ятаються теплом і сонцем. Можливо, ще й тому, що отець Михайло Городиський дбав про нас як про своїх дітей: чи поїли, чи всі зібралися, чи всім добре?.. Цікаві розповіді, супровід молитви, благословення — усвідомлюєш, наскільки це важливо.

Прилбичі і Страдч. Сильно, складно, незабутньо…

Родинне село Шептицьких — Прилбичі Яворівського району. Церква-музей, у якій зображення Митрополита Андрея і брата його Казимира, що став ієромонахом-студитом Климентієм. Від графського роду Шептицьких — лише усипальниця родинна. Тут двері — у дірах від куль, а пронизливий запах — від дусту. Все це відгомін радянської влади, яка «навела порядок» у родинному селі славетного роду Шептицьких. Тут розстріляли брата Митрополита Андрея з дружиною, тут похована мати Софія Шептицька з Фредрів і її мама, теж Софія…

Навпроти церкви-музею Митрополита Андрея — через дорогу — сільський клуб. Тут відкривається чудова панорама на горбисту місцевість села, яка веде до озера. На цьому місці був маєток Шептицьких. Переїжджаємо до Страдча, у якому Хресна дорога, прирівняна до Єрусалимської, підсилює враження від Прилбич.

Страдч — це надпотужно, сильно і непросто… Тут усвідомлюєш, що Хресна дорога, якою йшов заради нас усіх Христос, була набагато важчою. Переказати, яким є Страдч, неможливо, — треба йти всупереч і не зважаючи…

— Великий піст — це можливість відвойовувати у ворога свої території, — каже нам пані Олена, богослов, екскурсовод, яка нас супроводжує. — Царство Боже часом завойовують силою…

Благословенний Крехів — отці-василіяни

Подорож до Крехова для мене особливо трепетна. Є такі місця у кожного, де є відчуття, що ти — вдома. Отці-василіяни вирізняються тим, що це — інтелектуали, вишколені і дуже толерантні. Вони багато знають, багато вміють, — і про це мовчать. А який борщ смачний у Крехові, знаєте? Смачнішого борщу я ще не їла. На заквасках, кажуть, борщ.

А печери, у яких молилися монахи-засновники монастиря? А дорога до джерела Матінки Божої у лісі?

Крехівський монастир має особливу 400-літню історію. Петро Могила, Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа — ці імена викарбувані в історії монастиря. Ця обитель Василіянського чину дала Україні і світу високоосвічених і визначних отців Церкви. Хресна дорога, яку ми пройшли з отцем у Крехівському лісі, як периною зі снігу була нам вистелена, а якою неймовірною була Свята Літургія з отцями-василіянами…

А потім була Жовква. «Ідеальне місто», у якому на маленькому клаптику у центрі — костел Святого Лаврентія і храм УГКЦ, синагога, старовинні мури і дерев’яні храми. Понад п’ятдесят пам’яток архітектури. Незабутній розпис храму Пресвятого Серця Христового (УГКЦ) іконописця Юліана Буцманюка. Колись живопису його навчали у Польщі за кошти Митрополита Андрея, і пан Юліан згодом зобразив під куполом цього храму Бога Отця на подобу Митрополита Андрея, а ангели мальовані з реальних жовківських дітей, які повиростали і потім самі показували друзям, де і хто з них у жовківському храмі. А Ісус у вишиванці… Унікальний в Україні розпис храму. Юліан Буцманюк згодом емігрував до Канади, тож більше таких розписів в Україні немає. Костел Святого Лаврентія, який поряд, — третій за значенням для поляків після Ченстохови і Кракова. Тут у крипті поховано засновника Жовкви Станіслава Жолкевського з дружиною, тут море квітів від паломників-поляків. Це був визначний і знаковий діяч для Польщі.

Унівська благодать

Завершальна подорож — Унів і Глиняни. Святоуспенська Унівська лавра зустрічає нас тишею, яка тут промовляє… В Уневі йдеш до джерела Матінки Божої, згодом до храму з унікальним розписом, до ікони Матінки Божої, молишся під тихий спів монахів-студитів-учнів — і відчуваєш тишу і спокій…

Тут особливе, улюблене Богом місце, — ці слова про Унів чую щоразу, коли сюди приїжджаю. Тут дуже тихо, тут якщо прислухатися, можна почути те, чого не почуєш більш ніде…

Отець-єромонах розповідає нам історію Унівської лаври, про Климентія Шептицького, про монахів, про Туринську плащаницю. Як він пам’ятає усі дати — не встигаєш дивуватися… Хресна дорога — через ліс до Чернечої гори, до чернечого цвинтаря, де поховані отці-студити, які віддано служили Богу й людям. Тут спочиває владика, єпископ УГКЦ Юліан Вороновський, тут поховано багато отців, які служили в Унівській обителі. Свята Літургія у дерев’яній церкві, мовчазні й заглиблені отці-студити. Вісім годин молитви, вісім годин праці і вісім годин сну — правило отців-студитів. Строгий піст, глибока молитва. Глибина молитви — у храмі: спів тихий, але сила особлива. Їх би слухала і слухала, із заплющеними очима, вникаючи у суть і зміст.

Це — Унів. Благословенна і незвичайна Божа обитель.

Переїжджаємо у Глиняни, паломницьке місце Львівської архієпархії УГКЦ, де у храмі — чудотворне розп’яття Ісуса Христа. Отець Андрій Лукачик розповідає нам про чудотворну ікону. Молебень, благословення від отців, молитва перед чудотворною іконою…

Чотири Хресні дороги у Великий піст відбулися. Незабутній досвід, який змінив кожного з нас.

Молебень біля чудотворної ікони у Глинянах

Фото автора