Бернар і його кози залишаються в Україні

Інформаційним простором України прокотилася новина про те, що бельгієць, який заснував першу в Україні козину ферму «Шеврет» та налагодив виробництво козячого сиру за французькими рецептами, вирішив згорнути виробництво. Фермерське господарство «Шеврет» заснував бельгієць Бернар Вілем і його дружина Марія.

Щоб дізнатися з перших вуст, чи справді ферма закривається, кореспондент «ВЗ» вирушила у гості до кізочок та їхніх господарів у село Дмитровичі Мостиського району, що неподалік міста Судова Вишня на Львівщині. Саме у цей момент на ферму завітала делегація польських фермерів. Разом із ними послухала екскурсію, яку провів пан Бернар. Засновник козиної ферми показує нам своє господарство. Це охайні приміщення тваринницьких ферм, у яких утримують три сотні кіз. Зайшли всередину — довкола чистота і порядок, немає запаху, звичного для тваринницьких приміщень. Пан Бернар показує своїх кізочок, теж доглянутих, чистеньких біленьких, світлооричневеньких. Польські фермери фотографували кізочок, тваринки не пручалися і не втікали, а охоче позували перед камерами.

Польських гостей цікавило, де чистіше на фермі, — у Франції чи тут. Господар відповів, що тут. Ще лунали питання, чи прибутковий цей бізнес в Україні. Відповідь була — ні.

Бернар Вілем каже, що в Україні аграрним бізнесом можуть займатися колишні голови колгоспів, бо мають можливість придбати техніку та все інше.

Ми побачили кізочок з маленькими, щойно народженими козенятами. Зараз кози якраз народжують, тож молока на фермі мало — 20 літрів у день. Хоча в інші періоди буває й до 600 літрів. «У Франції, — розповідає Бернар, — козенят відразу забирають від кіз, а я їх залишаю на деякий час». Переходячи від одного тваринницького приміщення до іншого, бачили господарку — коней, запряжених у вози, дерев’яні курники, біля яких гуляли поважні французькі кури.

На завершення екскурсії гості потрапляють у дегустаційну залу, стилізовану під сільську світлицю. Тут їх частують повноцінним сніданком. На початок подають молоко, потім різні види сирів, м’ясні страви. У сховищах побачила сотні головок сиру, банок паштету, домашнього варення тощо.

Сири на фермі Елізи (названій на честь доньки господарів. — Авт.) — різноманітні, близько 15 видів. Козяча фета, сигалон, місцевий знаменитий томет (аналог пармезану), кротени — у попелі й звичайні, рікота, бюш, дмитров’єн, козячий том і м’який десертний сир, який подають з вареннями віллемівського виробництва: чорничним, полуничним, вишневим і абрикосовим.

Крім сирів, тут можна посмакувати козячим печінковим паштетом, рієтом з козиного м’яса. Рієт — особливий вид м’ясного французького паштету, справжній делікатес для гурманів та улюблена страва у Франції. Він смакує зі шматочком свіжого хрусткого багета. Дегустуємо ще одну французьку вигадку — террін із яловичини з ялівцем. Нарізається скибочками як хліб. Смакота! Завершуємо дегустацію куштуванням згущеного козячого молока. Запити можна виготовленим на фермі вином чи чаєм із м’яти, теж вирощеної на фермі. Після завершення дегустації можна придбати гостинець додому, рідним чи друзям. 250-грамова баночка згущеного молока — 80 грн., маленька головка сиру кротен — 35 грн., томет — 640 грн. за кілограм, бюш у попелі — 80 грн. за головку, рікота — 160 грн. за кілограм, різноманітне варення — 60 грн. за баночку. Дегустація коштує 150 гривень.

На козиній фермі сир виготовляють за традиційними французькими рецептами, яким тисячі років. «Нічого не треба вигадувати. Треба взяти молоко і додати екстракт зі шлунка молодого козеняти. А потім молоко має постояти 24 години за температури 24 градуси. На другий день уже є сир», — каже Бернар.

Відпровадивши гостей, фермерська родина знайшла час, аби відповісти на запитання кореспондента «ВЗ». Насамперед запитала, з чого все почалося.

Уперше Бернар відвідав Україну наприкінці 90-х років минулого століття разом із групою бельгійських бізнесменів з метою реалізації інвестиційних проектів. Тут побачив багато землі, хороші кліматичні умови і зрозумів, що це саме те місце, де можна займатися аграрним бізнесом. Бернар виріс на фермі, його діди-прадіди були фермерами. Спочатку працював в Україні консультантом із сільськогосподарських питань. Але потім вирішив втілити свою мрію у життя і створив власну сімейну ферму, таку, які є по всій Європі. В Україні створив сім’ю, одружившись зі своєю перекладачкою Марією.

Свою ферму подружжя облаштувало у 2009 році на розвалинах колишнього колгоспу Дмитровичів. Ферма займає 90 гектарів землі. Назвали її з дружиною «Шеврет» (по-французьки «кізочка»). У ферму вклав один мільйон євро.

Однією з найбільших стала проблема з виділенням землі, на якій вирощує корми для тварин і випасає кіз. Пані Марія показує чотири папки з листуванням із місцевою владою. Фермери кажуть: «Нас звинувачують, що не хочемо платити за оренду землі. Але скільки часу ми не можемо оформляти документи?». Пан Бернар переконаний, що передача землі в оренду відбувається непрозоро. Ще одне рішення місцевої влади, яке спонукало сімейство бити на сполох, — намір віддати землі сільськогосподарського призначення, розташовані неподалік ферми, під будівництво гранітного заводу.

Стосунки з владою впливають і на стосунки з місцевими жителями. За словами пана Бернара, людей влада настроює проти фермера. На його думку, сільський голова хоче все контролювати і не розуміє різниці між державною і приватною структурою. Був випадок, коли одна жінка, яка кричала образливі слова, на другий день принесла на ферму продавати ожину (Бернар купує різні ягоди за цінами, вищими, ніж на базарі у Львові). Щоб порозумітися з жителями села Дмитровичів, написав листа, копії якого дочка зі своїми подругами розвезла у кожну садибу. Там, зокрема, пише: «Оскільки сільський голова та деякі депутати стверджують, що жителі села виступають проти нашої фермерської діяльності, я б хотів довести до вашого відома таке: Я майже нікого не знаю з вашого села, ні до кого не ходжу додому, не заходжу на жодне подвір’я, не втручаюся в особисті справи інших. Якщо хтось із вас має до мене претензії, було б набагато чесніше висловити їх мені особисто, спокійно і конкретно, прийшовши на попередньо сплановану зустріч». На цей лист не було жодної реакції.

На фермі не працює жоден мешканець села: усі дев’ять працівників доїжджають із Судової Вишні та довколишніх сіл. Одного разу була спроба працевлаштувати кількох місцевих жителів, але вони не витримали випробування і через тиждень пішли. Причина — алкоголь.

На завершення перебування на фермі почула від її власників, що вони не збираються її закривати, працюватимуть далі. Їх просто не так зрозуміли.

Коментарі для «ВЗ»

Роман Матис, начальник управління інвестиційної політики Львівської ОДА:

«Той інвестор, який мав намір будувати біля ферми гранітне виробництво, зараз розглядає інші ділянки для його розміщення. Насправді це планувалася гранітна майстерня, а це не завод чи ще щось, а маленьке кустарне виробництво. Ми в управлінні інвестиційної політики поспілкувалися з тим, хто мав намір організовувати це виробництво, і запропонували таке рішення — розглянутиможливість розміщення його в якомусь іншому місці, просто щоб вичерпати цей конфлікт. Він погодився, бо в часі не спішить. Ми запропонували кілька локацій для розміщення виробництва. Він зараз їх вивчає».

Олег Станкевич, голова Судововишнянської міської ОТГ, до складу якої увійшла Дмитровицька сільська рада:

«Біля козиної ферми розташована колишня вагова, яка зараз перебуває у приватній власності. Там планувалося побудувати цех з обробки каменю, виготовлення пам’ятників. То безвідходне і нешкідливе виробництво. А щодо Бернара, то на сьогодні він викупив ферму і більше нічого там не зробив. Держгеокадастр надав йому земельну ділянку — 74 гектари, встановили ціну 3%. Він вважає, що не повинен платити за землю. Під фермами, тобто під господарським двором, є п’ять з чимось гектарів. Зараз не платить ні копійки, тому що не виготовив містобудівної документації».

с. Дмитровичі Мостиського району

Фото автора