Ночувати на роботі доводиться часто…

53-річна Анна Алфавіцька понад десять років разом із чоловіком Григорієм працюють двірниками в ЛКП «Навколо базару». Разом виховують п’ятеро дітей і восьмеро онуків. Наймолодшій дочці — 13 років, вона закінчує 4 клас. Наймолодшій онучці - півтора рочку. Отримали від Львівської міської ради однокімнатну квартиру, де зараз проживає дев’ятеро осіб.

Напередодні професійного свята — Дня комунальника, яке відзначатимемо цієї неділі, зустрілися з пані Анною, порозмовляли (вона — за горнятком чаю, я — з кавою) про її роботу та родину. Пишемо ж, ніде правди діти, про високопосадовців, політиків, а таких людей здебільшого навіть не помічаємо у нашому повсякденному житті. Отож як живеться тим, з ким зустрічаємося щодня?

Анна Алфавіцька прийшла на роботу років десять тому. Її привела двоюрідна сестра, яка працювала у жеку майстровою. Доїжджала на роботу зі села Вибранівка Жидачівського району, що за 37 кілометрів від Львова. Зараз там проживає старенька мати. Середульший син одружився і живе там.

Пані Анна має дільницю біля Привокзального базару — на вулицях Городоцькій та Алли Горської, а чоловік Григорій — по сусідству, на вулиці Федьковича. Працюють разом, допомагають одне одному, діти виросли і допомагають теж.

Поблизу своєї дільниці має підсобне приміщення, маленьку кімнатку у підвалі, де зберігає службовий інвентар — мітлу, совок. Тут може собі зварити чи загріти їсти. За потреби — й заночувати.

Ночувати тут доводиться часто, оскільки квартира на вулиці В. Великого, а роботу треба починати вдосвіта, бо дільниця дісталася непроста. Вулиці довкола базару починає прибирати звечора, від 21 години, коли людей меншає. Уранці це неможливо через натовп. Метуть з чоловіком до пів на дванадцяту ночі. О першій годині приходить до «хати» (так називає свою підсобку), вечеряє. Спить до пів на п'яту ранку, щоб о пів на шосту взятися до роботи знову. Раніше, каже, як була молодша, так не відчувалося, а тепер важко. Допомагають усі. Чоловік зараз захворів, то їй доводиться більше працювати. Та й каже, що жіноче око — то жіноче око.

Окрім того, ще мають під'їзди у довколишніх будинках. Тут, у старих будинках, вони з довгими коридорами, які називають вагонами-тамбурами. Іноді дочки допомагають. Кажуть, що це не чоловіча робота.

О 14 годині розпочинається ще одне прибирання. Так щодня, без вихідних.

Працівники з інших дільниць на свята можуть поїхати у село, до рідних, а пані Анна залишається у Львові, каже, що діти біля неї, та й роботи на дільниці вистачає.

— Навіть на Новий рік не відпочиваємо. Одного разу перехожий питає: «А що ж ви робите у такий день?» Відповідаю: «Для того, щоб уранці, коли ви йдете, вулиці були чисті». Так і на Великдень, на Різдво метемо, аби було чисто, коли люди йдуть вранці до церкви, — каже пані Анна.

Працює не тільки у себе на дільниці, а допомагає, коли є потреба, іншим. Люди, особливо молоді, не надто охоче йдуть у двірники. Здебільшого пенсіонери, та й то кадрів не вистачає. Зарплата віднедавна — 3 тис. 700 грн.

Запитую, чи були якісь цікаві знахідки на вулицях. Двірничка розповідає, що кілька років тому знайшла великі сережки. Зараз же люди нічого не гублять, рахують кожну копійку.

Якщо раніше щодня доїжджали, то тепер отримали від Львівської міської ради однокімнатну квартиру на вулиці В. Великого. Пригадує, як одного разу передзвонив до неї директор ЛКП «Навколо базару» Андрій Піх і каже «Переодягайтеся, зараз поїдемо». Приїхали у нову квартиру, де її чекали колишній начальник ЛКП, а нині працівник Франківської райдержаміністрації Олена Шлюбик, тодішній голова Франківської РДА Руслан Кандибор. Згадує добрим словом директора, який, каже, дав їй меблеву стінку і сам її на шостий поверх тягнув, сам вікна міняв.

Розповідає, що є люди, які дякують за роботу. Буває, що й шоколадкою пригостять, а на Новий рік і коробку цукерок подарують. Двірник — це не така погана професія, — переконана.

А ще розповідає, що на свято збереться разом за столом уся сім'я. Вона купить великий торт, яким разом ласуватимуть.

…Має Анна Алфавіцька заповітну мрію — хоча б на старість у півдобрі прожити. Мріє, щоб діти жили краще. Може, Бог не омине…