Передплата 2024 «Добра кухня»

Без рожевих окулярів

Про рак не хочуть говорити ні пацієнти, ні їхні родичі. Жінки, які живуть із діагнозом «рак молочної залози», закликають українців боротися з канцерофобією.

Олена Шотик хворіє на рак грудей. Жінка не лікується, бо через недугу не може працювати, відтак коштів на лікування немає. Та й де платять таку зарплату, щоб вистачило на життєво необхідні ліки? Один флакон препарату коштує майже 50 тисяч гривень. А їй треба 18 — по одному флакону кожен 21 день. Курс переривати не можна, бо тоді терапія не дасть ефекту.

Онкодиспансер, в якому Олена стоїть на обліку, отримав ліки, закуплені за бюджетні кошти, яких вистачить на одну хвору. А пацієнток, яким би цей препарат міг допомогти, — 40. “Мені так і сказали: “Олено, ти давно лікуєшся, а у нас є дівчата, в яких рак недавно виявили”. Таке враження, що мене “списали”, — ділиться наболілим. — Рекомендували симптоматичне лікування і відпустили додому”. За плечима в Олени — п’ять років боротьби зі страшною хворобою. “Три роки нікому нічого не говорила. Потім стався рецидив, і треба було негайно робити “хімію”. Через Facebook почала просити допомоги у друзів і знайомих. Тоді вдалося швидко зібрати кошти на лікування в Ізраїлі. Цих грошей би вистачило, щоб купити квартиру у Львові. Родичі вважають, що я їх зганьбила, коли розповіла всім про свою проблему”. Дописи, які публікує на своїй сторінці у Facebook Олена, тепер рідко хто читає. Знайомі уникають спілкування з нею. Друзів залишилася жменька. “Мабуть, бояться, що знову почну просити грошей!” — зітхає.

Якщо жінку полікували і виписали з онкоцентру, на цьому її випробування не закінчуються. Мусить регулярно проходити обстеження. Тільки комп’ютерна томографія обходиться у три тисячі гривень! У багатьох хворих після мастектомії (видалення молочних залоз) набрякає рука — настільки сильно, що потрібно приймати спеціальні ліки, робити масажі і носити компресійну білизну, яка коштує 15 тисяч гривень (замовляють її в Австрії, у нас такої не шиють). “З таким діагнозом на роботу не підеш, і тут важливою є підтримка близьких. В онкоцентрі лежать жінки, до яких взагалі ніхто не приходить”, — розповідає Олена. В її голосі не почула навіть нотки жалю до себе. Мабуть, усі сльози давно виплакані. Олена виховує 9-річного сина. Каже, лише він тримає її на цьому світі.

“Більшість українців страждає на канцерофобію (боязнь раку). Не знай­дете родини, де би хтось не хворів на рак, але люди не хочуть про це говорити, — ні пацієнти, ні їхні родичі. Це — табуйована тема у нашому суспільстві”, — каже Ольга Фещенко, засновник Благодійного фонду “Рожева стрічка”. Згадує, як запропонувала власнику одного з готелів у Всесвітній день боротьби з раком молочної залози підсвітити будинок рожевим (цей колір є міжнародним символом боротьби з цією недугою). Той відмахнувся: “Люди приїжджають до нас відпочити, відволіктися від проблем, а ви пропонуєте, щоб ми нагадали їм про хвороби і смерть!”.

“В українців — міфологічне мислення. Не хочуть говорити про смерть і важкі недуги, бо думають, що цим можуть накликати біду на себе, — пояснює психолог-консультант, психотерапевт, доктор психологічних наук Вікторія Горбунова. — Невідоме лякає, а багато людей володіють мінімум інформації про рак. У США, Європі реалізуються просвітницькі програми. Там діти з дитсадка знають, що таке онкологія, чому важливими є профілактичні огляди”.

Від раку грудей в Україні щороку помирають 7-9 тисяч жінок. Щодня — 20-25. Щороку діагноз “рак молочної залози” ставлять 16 тисячам жінок. Шанси одужати є, якщо виявити пухлину на нульовій або першій стадії. Однак більшість пацієнток звертаються по допомогу із задавненими формами раку. “Це треба зробити на рівні держави — щоб в українок була змога зробити мамографію без черги, у зручний для них час і за невеликі гроші, — переконана Ольга Фещенко. — Якщо жінку нічого не турбує, навряд чи профілактично пройде обстеження. Робота, домашні клопоти — їй часом ніколи у дзеркало глянути!”.

Із діагнозом “рак молочної залози” Ольга живе вже п’ять років. Підступний рак щотри роки забирав її близьких. Батько і брат померли від раку язика, мама — від раку грудей. Жінка рук не опустила — фінансово якийсь час ще могла “тягнути” лікування (до хвороби вела бізнес), однак настав момент, коли її родина почала влазити у борги. Все, що можна продати, сім’я продала. Ольга, як і Олена, просила фінансової допомоги у родичів та знайомих. Але ті з часом також втомилися від прохань переказати на її рахунок кошти на лікування. Каже, багато пацієнток відмовляються від лікування, бо не хочуть, щоб їхні діти залишилися без даху над головою. Їдять гриби, п’ють трави...

Ольга переконана: їй пощастило. Поруч з нею — діти і онуки. А багато жінок залишаються віч-на-віч зі своїми проблемами. Чоловіки від них йдуть, родичі відвертаються. “Держава нас “списує”. Виходимо з лікарні з ослабленим імунітетом, з хворими шлунком і печінкою, але не можемо безкоштовно пройти реа­білітацію у державному санаторії. Все, що нам дають, — мізерну пенсію з інвалідності, та й то на рік”, — каже.

На закритому форумі у Facebook “Афіни. Жінки проти раку грудей” пацієнтки діляться своїми переживаннями та досвідом боротьби зі страшною недугою, підбадьорюють одна одну. Учасниць групи — близько 500. “Сьогодні у мене виявили метастази. Я — у відчаї”, — пише одна з хворих. “У мене метастази знайшли сім років тому. Нічого, досі жива”, — заспокоює “подруга по нещастю”. Однак той факт, що злоякісні клітини почали “мігрувати” по тілу, погіршує прогноз виживання.

“Про цю хворобу українці згадують двічі на рік: 4 лютого — у Всесвітній день боротьби з раком та 20 жовтня — у Всесвітній день боротьби з раком молочної залози. Але щодня рак різної локалізації забирає 250 життів! Якщо пацієнту — понад 17 років, витрати на його лікування лягають на плечі самого хворого та його родичів. Держава забезпечує ліками у розмірі 25% від загальної потреби”, — озвучує невтішну статистику Ольга Фещенко. Благодійний фонд “Рожева стрічка” звернувся до президента України, щоб приділив увагу цій проблемі і почав діяти, бо рак забирає більше життів, ніж неоголошена війна на сході.

З 7 по 14 листопада на другому поверсі Львівського палацу мистецтв, що на вул. Коперника, 17, пройде виставка фотопортретів пацієнток, що борються з цією недугою. Відкриття — 7 листопада, о 18.00. Можна буде особисто поспілкуватися з учасницями проекту. Ідея проекту “Без рожевих окулярів” виникла торік, у жовтні, після вернісажу мистецьких робіт у Spivakovska Art:ego Culture Center, коли багато жінок вирішили відверто розповісти про свій діагноз.

Фото надала Ольга Фещенко

Схожі новини