Сергій ГЛОТОВ: «Якщо війна закінчиться не на нашу користь, нам не буде де жити...»

Біля короля Данила пахне варениками і дерунами. Волонтери ГО “Допоможи фронту” пригощають стравами тих, хто жертвує гроші на українську армію. Біля пам’ятника — як у вулику. От у скриньці з’явилися перші 500 грн. Помалу сума збільшується. Волонтери і мене пригощають варениками з білими грибами — їх збирала пані Леся. Жінка каже, витягла гриби з морозилки... Цього року, на жаль, “біляків” у Карпатах майже не було. Робота на майданчику відточена до дрібниць — волонтери працюють, як єдиний механізм. Журналіст “ВЗ” поспілкувалася з засновником ГО “Допоможи фронту”, відомим волонтером з Луганщини Сергієм Глотовим (на фото).

Сергій багато курить. Весь заклопотаний...

- Сергію, ви мусите вдаватися ось до таких атракцій — готуєте просто неба, аби назбирати хоч якісь кошти. Чому люди стали менше жертвувати на армію?

- Основна причина — російська пропаганда. Вона працює у Львові точно так само, як у Луганську. Коли тільки приїхав, чув: “Коли ворог прийде до Львова — візьмемо автомати і будемо воювати”. Сьогодні говорять: “Люди втомились від війни...”. Цей месидж був вкинутий десь в кінці березня цього року. Не обов’язково давати гроші, можна купити вологі серветки, засоби гігієни - принести це волонтерам, яким довіряєте. Минулої суботи біля короля Данила ми зібрали 5 тисяч грн. Готуємо страви української та європейської кухні. Розраховуємо на туристів. Коли людина жертвує кошти, її пригощаємо. На “Шуварі” за один день вдалося зібрати 3 тисячі 208 грн. плюс ящик з продуктами.

- Наскільки волонтерська допомога є потрібною на фронті зараз?

- Немає проблем з макаронами, кашами та тушонками. Потрібна кава, чай, амуніція. Гроші, які збираємо, на продукти не витрачаємо. Коли повернувся з Маріуполя, Сартани, Гнутового — з тих країв розвідувальний батальйон попросив машину, яка є менш затратною, ніж “джип”, щоб їздити у місто, наприклад, за хлібом. Хліб, який в Маріуполі не продається, віддають військовим. Плануємо купити чотири автомобілі “Фольксваген Т4”. Одну машину нам вдалося придбати, перегнали її з Англії (її вартість — 460 фунтів, плюс за перегін 16,5 тисячі грн.). Допомогла діаспора в Канаді. Це дешевше, ніж купувати в Україні. Кошти, що залишилися, пі­дуть на наступну машину. На чотири автівки потрібно близько 8 тисяч доларів.

- Які настрої у наших вояків?

- Коли приїжджаємо до хлопців, вони питають: “Що в країні відбувається?”. На Луганщині досі не ловлять ні українські телеканали, ні радіо. Сидимо на підконтрольній Україні території і слухаємо радіо “ЛНР”. У мене є ці записи (усміхається. - Авт.). Ти це слухаєш і починаєш вірити... У Луганську - імітація мирного життя. Багато мешканців окупованих територій вважають, що вони живуть нормально, а ми мордуємося. У нас війна, а вони переможці...

- Цих зомбованих людей ми вже втратили?

- На окупованих територіях залишається 5-7% проукраїнських людей. Це близько 2 мільйонів. Недавно ми їздили з десантниками на Луганщину — роздавали дитячі речі багатодітним сім’ям. Дванадцять сімей нас дуже добре зустріли. В одній сім’ї люди сказали: “Фашисти прокляті, нам нічого від вас не потрібно”. Це було на українській території, де не було жодного пострілу за весь час війни... В іншій сім’ї жінка налякалася, що її чоловіка заберуть на війну, впала на коліна перед нашим “Кразом” і почала кричати: «Расстреляйте меня, но мужа не забирайте...».

- Буває, що вас накриває хвиля відчаю?

- По суботах стою на “Шуварі”, бачу, як деякі люди реагують на нас. Іноді байдуже відвертаються. Або кажуть: “Я вже давав...”. Коли ми проводили акцію, присвячену річниці загибелі солдатів під Зеленопіллям, деякі екскурсоводи, які проводять екскурсію біля короля Данила, казали колегам: “Тут якась похмура акція, не ведіть сюди людей”. Є інші приклади. Недавно хтось пожертвував через термінал 10 тисяч грн. Ці гроші дозволили нам розраховувати на купівлю другого автомобіля. Я навіть не знаю, хто це. Ми хотіли віддячити цій людині — подарувати фронтовий прапор з підписами солдатів...

- У Львові живе багато переселенців, які розмовляють російською. Багато хто вважає, Росія буде всюди, якщо будемо думати і говорити російською мовою...

- Я все життя говорив російською. У Свердловському районі, Антрациті (я там працював), ніколи не ловили українські канали. За всю історію незалежності! А це найбільш густонаселений район у Луганській області. Люди звикли розмовляти російською. Їм так зручно. Як науковий працівник, пишу дисертацію українською, маю з десяток статей англійською мовою. Справа не в цьому. Купа російськомовного народу воює за Україну, навіть росіяни. Колись мої знайомі зі Львова приїжджали до мене у гості у Луганськ і розповідали про Степана Бандеру, як їхні родичі воювали. А зараз вони ховаються в Польщі від мобілізації...

- Окуповані території ми вже втратили? Україна від них відмовляється?

- Наразі так... Ми воюємо з 150-мільйонною державою, якій все одно, скільки загине людей. Хоч 10 тисяч, хоч 100. Наші кулеметники в Дебальцевому сходили з розуму, розстрілюючи росіян. Вони зараз у Львові, Дніпропетровську у психлікарнях. Росія робить все для того, аби прірва між мирною Україною і Донбасом збільшувалася. Мої однокласники воюють в ополченні, половина з них уже загинула. Всіх людей, які брали участь у референдумі (це родичі, друзі), я викреслив зі свого життя... Мене в Луганську засудили до розстрілу. У людей, у яких в мобільному телефоні знаходили мій номер, арештовували...

- Чи став для вас Львів рідним за 1,5 року?

- Почуваюся у місті комфортно. Думаю, тут залишуся. До війни багато мандрував. Вчився в аспірантурі в Києві. Стажувався в Італії, Австрії, Данії, Чехії, Польщі, Німеччині. Працював у Луганському заповіднику (за фахом - ентомолог). Тамтешня природа мені дуже подобається. Безмежні луганські степи. Степовий запах. Це, мабуть, єдине, за чим скучаю. Іноді мені сниться Луганськ — як я в’їжджаю в місто (усміхається. - Авт.). Проїжджаю “сепарські” блокпости. Мене не впізнають...

- Коли війна закінчиться?

- Надіявся, що скоро. Та зараз немає жодної підстави так думати. Якщо війна закінчиться не на нашу користь, нам не буде де жити... Нас всіх знищать. Я спілкувався з солдатами української армії, які були в полоні, їм російські офіцери казали: “У мене завдання знищити Україну”. Щоб на кордоні з Росією не було такого “утворення” та “непорозуміння”... Люди з проукраїнською позицією виїхали з окупованих територій, тих, хто допомагав українській армії, розстріляли. У Георгіївці, Переможному вбили близько 50 сімей. Їх здали сусіди. Приїхали наші військові на “пожарці” набрати води в колодязі — за це вбили чоловіка і дружину. Один чоловік привіз в аеропорт мішок огірків для солдатів — за це поплатився життям. Активні бойові дії на сході ведуться регулярно (нам не все розповідають). З Пєсок дзвонили львів’яни, їх там обстрілюють постійно, там взагалі перемир’я ніколи не було. Оборонятися у нас сили є. Скільки треба — стільки будемо це робити. Патріотів в Україні достатньо…

Фото автора