«Якби не старість, сама би пішла воювати», – бідкається 86-річна бабуся-волонтерка

Галина Ярема
- 05.08.2015, 21:24
- 9 021

У рідному селі Орловщині, що у Дніпропетровській області, 86-річна бабуся Люда вирощує квіти і всіляку городину. Щодня старенька долає електричкою 30 кілометрів, продає свій маленький врожай у Дніпропетровську, а всі виторгувані гроші витрачає на допомогу бійцям.

Окрім фінансового внеску, допомагає і стравами — варить супчики і підгодовує ними поранених бійців у лікарні імені Мечникова.

Група волонтерів, пов’язана із «Фондом оборони країни», організувала на Дніпропетровському залізничному вокзалі куточок відпочинку для військових. Їх там пригощають чаєм і кавою, бутербродами, дають із собою «тормозок» у дорогу. Є навіть вай-фай і невеличка бібліотека. Приходять небайдужі, допомагають фінансово і продуктами. До таких належить і бабуся Люда.

У неї ясна голова, вона в курсі усіх новин, розуміється у політиці. Впізнає всіх, хто з’являється на вокзалі вдруге і втретє.

Вона годує бійців, підкладає під голови сплячим м’які подушечки, а на прощання обнімає й цілує кожного і молиться за те, щоб повернувся живим і здоровим.

Про бабусю-помічницю журналісту “ВЗ” розповіла волонтер Наталія Гулай. Коли у Дніпропетровську на залізничному вокзалі відкрили пункт “Вокзал-Дніпро”, бабуся Люда прийшла і сказала, що буде допомагати. Думали, день-два покрутиться і більше не прийде. Але жінка не знає спочинку. Продавши городину рано-вранці, купує у магазині буханець хліба, коробку соку, печиво і тягне усе це на вокзал. Якось дівчата з волонтерської служби запитали, яке у жінки прізвище. Лише відмахнулася, мовляв, не для слави сюди приїжджає і не для почестей, а за велінням серця.

Телефоную на гарячу лінію “Вокзал-Дніпро”. Прошу дати слухавку невгамовній старенькій.

- У мене все добре, — кричить бабуся Люда, бо трохи недочуває. — Поки мене не покинуть сили, буду допомагати і підгодовувати наших хлопчиків. Що мені треба? У мене все є. От би ще трохи Бог дав здоров’я. Якби не була така стара, сама би пішла воювати.

У бабусі Люди — трагічна доля. Вона — самотня. Родичів, ані близьких, ані далеких, не має. Хтось трагічно загинув, інші за віком відійшли у кращий світ.

Хтось із бізнесменів хотів на знак вдячності подарувати старенькій козу чи молочне порося. Ті, хто її на вокзалі добре знає, відрадили, мовляв, жінка “пустить на суп і понесе у лікарню ім. Мечникова”.