Сонячна людина Вадим Свириденко

Коли вперше ідеш до шпиталю провідати поранених бійців, почуваєшся невпевнено. Хто знає, як саме з ними говорити, якими словами та вчинками підтримати людину в біді, підживити її своєю енергією, додати сил і бажання жити й боротися?

І от прочиняються двері в палату, а там… На масажному столі лежить боєць у шортах та футболці і… тренується під керівництвом інструктора-реабілітолога. Інтенсивно качає м’язи рук та ніг, прив’язаних спеціальною гумовою стрічкою, яку тримає на відстані тренер. І все б нічого, якби на тих руках та ногах були долоні та ступні. А їх немає.

- Сідайте, розказуйте. А я тим часом продовжуватиму. Я все почую! — радіє Вадим чотирьом гостям — своєму побратиму з Дебальцевого Володимиру Чуловському та нам, трьом жінкам, які прийшли його провідати.

Думаю — «Господи, яка сила волі! А я ж усе лишень обіцяю собі щодня прес качати та обруч крутити! А ми ж йому книжок принесли, як же він їх читатиме…».

А тим часом точиться розмова, обмінюємося новинами про події та спільних друзів, лунають жарти… Потім тренування закінчується, Вадим, перевдягнений у суху футболку, вже займає своє місце на ліжку, і ми знову переходимо до розмов.

Неймовірно доброзичлива і врівноважена людина. Не нарікає, не злоститься, нічого не просить. Розпитує про новини, жартує… Зрештою години за півтори ми виходимо, ніби самі накачані енергією, усмішками, силою, вірою в нашу непереможність. А ще — з усвідомленням того, що проблеми, на які всі ми скаржимося час від часу, то не проблеми, а дрібні неприємності.

Йому 42, хоч і виглядає молодшим. Він дивом врятувався у Дебальцівському котлі. Фельдшер із вищою економічною освітою. Допомагав іншим, лікував бійців та мирних жителів, рятував чужі життя, але сам отримав осколкове поранення, коли з групою бійців ішов на виручку оточуваному блокпосту. В дебальцівській лікарні надали першу допомогу і вночі на 16 лютого відправили в Артемівськ. Але колону машин, серед яких був і транспорт з пораненими, обстріляли, а потім їхня машина ще й підірвалася на міні.

Понад дві доби у лютий мороз він, поранений і контужений, провів серед замерзлих тіл своїх загиблих побратимів. Їв сніг і сподівався, що виживе. Знав, що мусить боротися, мусить повернутися до своїх рідних.

Його підібрали «деенерівці». Допитували, називаючи фашистом, не вірили, що медик. На щастя, протягом доби його виміняли і реанімобілем привезли до Дніпропетровська. Потім переправили в Київ у спеціалізовану клініку.

На жаль, оживити тканини відморожених кінцівок не вдалося, і лікарі були змушені ампутувати ступні ніг та кисті обох рук. Навіть досвідчені медики ледве стримували емоції, коли розповідали про це єдино можливе рішення.

Страшно уявити себе на місці молодих сильних чоловіків, змушених пройти такий біль і такі випробування. Але на цьому життя не закінчується. Рідні, друзі, волонтери, просто чужі люди щиро підтримують Вадима, як можуть. А ще чоловіка стимулює до якнайшвидшої реабілітації те, що у вересні вони з дружиною чекають народження малюка, котрого Вадим планує гойдати на власних руках.

У найближчих планах — Інститут протезування у Харкові. Знову тренування, звикання до нового життя, нові бар’єри і вершини. Він зможе. Всі, хто з ним знайомий, не сумніваються в цьому. А я вірю, що Господь врятував його у ті страшні зимові дні під Дебальцевим задля якоїсь особливої подальшої місії, бо має жити і за себе, і за тих, хто не повернувся живим.

Для тих, хто хоче допомогти на протезування і лікування, - номер картки «ПриватБанку» 4149?4378 5227?3117,?Свириденко Вадим Васильович.