Коли мрія дорожча за гроші

Щорічно першої неділі жовтня святкуємо День працівників освіти. У цей день освітян обдаровують цукерками, а руки не можуть охопити оберемки квітів. Та солодощі з’їдають у той же день, за тиждень флора висихає. І знову починаються освітянські будні. Журналіст “ВЗ” з’ясовувала, що ж приваблює молодь обирати освітній шлях — попри мізерні зарплати.

«Кожен освітянин відповідно до власної кваліфікації має тарифний розряд, — розповів “ВЗ” завідувач відділу соціально-економічного захисту Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки Мар’ян Калин.

— Вчитель чи вихователь вищої категорії має 12 тарифний розряд. Вчитель, вихователь першої категорії — 11 тарифний розряд. Декан вузу має 20-22 тарифний розряд. Усього їх 25. Чим вищий тарифний розряд, тим більша заробітна плата. Є доплати за вислугу років, за перевірку зошитів, за класне керівництво, за педагогічне звання (старший вчитель, вчитель-методист)».

Молодий фахівець, до прикладу, вчитель біології, який лише приступив до роботи, не матиме цих надбавок. Малоймовірно, що є у нього і повне педагогічне навантаження —

18 годин. Середнє таке навантаження по Львівській області — 14 годин. Молодий фахівець, який тільки почав працювати після закінчення коледжу, має 8 тарифний розряд, а після закінчення вузу — 9. У підсумку отримаємо, що середня зарплата молодого освітянина не вища за 1,5 тисячі гривень (у кращому разі). Заробітна плата його досвід­ченого колеги — понад три тисячі гривень.

«Про зарплату не думаю»

Асистент кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, аспірантка цього факультету 24-річна журналістка Юліана Лавриш вирішила податися в освітній процес, навчаючись на третьому курсі факультету журналістики. “Відчула своє покликання у праці з молоддю, — пояснила “ВЗ” дів­чина.

— Після закінчення університету вступила в аспірантуру, завершую свій другий рік. Почала викладання ще торік у межах аспірантського педагогічного навантаження. Крім того, майже два роки я є одним із лекторів Дискусійного клубу — осередку, який функціо­нує з ініціативи студентів. Цього навчального року ректор Львівського університету підписав заяву, прий­нявши мене на посаду асистента з погодинною оплатою на кафедру нових медій факультету журналістики”.

Юліана розповіла, що для неї моделлю ідеального викладача саме факультету журналістики є синтез науковця і практика. Викладачі не зможуть ефективно когось навчати, якщо самі не працюватимуть з текстами, синхронами, сюжетами...

“Асистентська зарплата надто мала, особливо у такого асистента-погодинника, як я (за рік близько двох тисяч гривень), — продовжила розмову Юліа­на Лавриш. — У мене протягом року 80 годин навантаження передбачено. А асистенти, які працюють на ставку, мають трохи менше ніж дві тисячі гривень на місяць. Проте маю ще аспірантську стипендію (понад дві тисячі гривень на місяць) і журналістські гонорари. Наразі у фінансовому плані не потребую допомоги, хоча, звісно, грошей ніколи забагато не буває. Проте ні у викладанні, ні у журналістиці ніколи не думаю про гроші. І тут, і там для мене найважливіша ідея. В освітньому процесі — це ідея бути корисним для когось, доносити нові сенси, ділитись думками... Моя найбільша зарплата, коли студенти приходять на кафедру, телефонують, пишуть у соцмережі, бо їм щось треба додатково дізнатися. Радяться, як розвиватися, у якому напрямі рухатись”.

Дівчина розповіла, що планує і надалі розвиватися у науці, через рік-два хоче захистити дисертацію. Вважає, що українська освіта є однією із найсильніших у світі. А наші студенти — одні з найкращих. “Такий висновок зробила після особистого досвіду участі у міжнародних конференціях і після певних порівнянь. Єдине — у нас нема ще таких можливостей розвитку, як у західних колег, але все попереду!” — так оптимістично завершила розмову дівчина.

«Прикладом для мене є перша вчителька»

Чотири роки викладає у Солонківській загальноосвітній школі Пустомитівського району Львівської області 29-річна вчителька молодших класів Христина Рейс. “Вчителювання — мрія життя, — пояснила пані Христина. — Прикладом для мене є перша вчителька, без перебільшення, взірець у цій роботі. Ані хвилини не шкодую, що здійснилася дитяча мрія, і я працюю у школі”.

Пані Рейс дуже любить працювати із дітьми, відчуває їхню позитивну віддачу, тож і викладає у молодших класах. Омріяна робота дозволяє заплющувати очі на невисоку зарплатню. Коли пані Христина тільки приступила до вчителювання, отримувала близько 1600 гривень, нині — 2000. “Йдучи у школу, знала, що зарплата маленька, та це мене не лякало, — пояснила Христина Рейс. — Основним годувальником у сім’ї є чоловік. Одна б за свою зарплату родини не прогодувала”.

Вчителька молодших класів наступного року прощатиметься зі своїм першим випуском.

“Напевно, найважче мені буде його відпустити, — зізнається. — Такий клас гарний маю — десять хлопчиків і стільки ж дівчаток. Усі сидять парами. Діти у школі дуже чемні, не маю із ними проблем чи конфліктів”.

«Професія вихователя для тих, хто не реалізував своїх прихованих талантів»

“Працюю у садочку п’ятий рік, — розповіла “ВЗ” 25-річна вихователька молодшої групи дошкільного навчального закладу №43 Валентина Деленко. — На початку моя зарплата була близько 1400 гривень. Тепер маю доплюсування за престижність професії, вислугу років... Та з відрахуваннями, “чистими” отримую ті ж 1400 гривень. Робочий день — близько шести годин.

Не хочу говорити таких гучних слів, та все ж відчуваю, що робота вихователя — моє покликання. Найбільше люблю працювати саме з найменшенькими — молодшою групою. Ці діти є найбільш щирими та чемними. Хоч у молодшій групі є і більше фізичне навантаження — кожного одягти, ручки помити, тому курточку застебнути, а тому сорочку поправити. Взимку із шубами, куртками, шапками, рукавицями на п’ять пальців ще важче. Та це все компенсують їхні усмішки, запитання, обійми.

Найважче і найважливіше у роботі — пильнувати, щоб ніхто не впав, не поранився, не нашкодив собі. Безпека дітей — на першому місці.

Професія вихователя підходить тим, хто не реалізував своїх прихованих талантів. У садочку реалізують все (сміється. — Авт.). Це і співи, і танці, й артистизм, і малювання, і ліпка... Усе, що завгодно”.

Валентина почала викладати ще й на кафедрі початкової та корекційної освіти філологічного факультету ЛНУ імені Івана Франка. Дівчина розповіла, що це не бажання заробити додаткові кошти, а прагнення кар’єрного росту. Водночас покидати садочок та малюків Валентина не готова.

69 переможців визначено у цьогорічному конкурсі Львівщини з нагоди Дня працівника освіти — «Учитель року-2014». Вчителів нагород­жено в номінаціях «Світова література», «Трудове навчання», «Початкові класи», «Директор школи», «Географія», «Християнська етика», «Інноваційний урок та урок фізичної культури з елементами футболу».

Нагородження відбулося у Львівському палаці естетичного виховання учнівської молоді. “Освітянська родина області налічує понад 60 тисяч осіб”, — сказав під час урочистостей заступник голови Львівської ОДА Юрій Підлісний.