Битва з владою за воду

Місто Миколаїв на Львівщині залишилося без чільних управлінців. Ось уже майже рік тут немає міського голови і його заступника — проти них відкрито кримінальне провадження за звинуваченням в отриманні неправомірної вигоди на мільйон гривень, відтак суд відсторонив їх від виконання обов’язків. А від минулої п’ятниці у місті цементників немає і секретаря міськради, яка заміщала мера. Її відправили у відставку міські депутати за результатами резонансних громадських слухань, де йшлося про передачу у концесію стратегічного об’єкта — «Водоканалу». Цю концесію, ініційовану без згоди громади, люди вважали аферою...

Вода у Миколаєві є, хорошої якості, у достатній кількості, отримують її цілодобово зі стрийського водозабору, яким користується і частина Львова. Але у міськраді вирішили віддати водне господарство, яке є власністю територіальної громади, в інші, приватні руки. Мовляв, своїми силами не даємо собі ради: мережі зношені, коштів на їх заміну нема. За умовами концесії, з іншого “крана” миколаївці мали отримувати і саму воду.

Новина про “злив” “Водоканалу” стала для жителів міста прикрою несподіванкою. Вони не розуміли, для чого хоронити функціональне підприємство. Принаймні, чому з ними не порадилися щодо його долі. Переконаний: якби людям вчасно, дохідливо і відкрито пояснили, наскільки гострою є проблема, які існують шляхи виходу із ситуації (якщо вона справді критична), запропонували громаді публічно їх обговорити, роз’яснили б, які вигоди вони отримали б, у місті не було б такого вибуху емоцій, який спостерігався в останні тижні.

Миколаїв нагадував відкриті шлюзи у переповненому ставку. Двічі представники громади, мобілізовані місцевою громадською організацією “Майдан”, пікетували міську раду, погрожували перекрити трасу Київ-Чоп. Врешті-решт домоглися скликання позачергової сесії, наполягли, щоб рішення про концесію було прийнято лише після громадських слухань (що виглядало цілком логічно). Здавалося, напругу буде знято. Та ні.

Секретар міськради Христина Петрик загострила конфлікт — наклала вето на рішення депутатів, зокрема дозволила завчасно, з грубими порушеннями, незважаючи на протест голови конкурсної комісії, відкрити конверти з пакетами документів від потенційних концесіонерів. Це ще більше розпалило пристрасті. Атмосфера у переповненому залі міського Будинку культури, де проходили слухання, була такою наелектризованою, що розряджати її взявся священик. Отець Богдан Огоновський заспокоїв присутніх спільним виконанням молитви, а потім, уже як рядовий житель Миколаєва, дорікнув міській владі: “Коли воду передавати з рук у руки, вода буде каламутною”. І тут уже сам не стримався, кинувши репліку про запроданство...

Спроби міських чиновників пояснити суть справи, виправдати свої дії, довести їх законність виглядали непереконливими. Про концесію юрист говорила наче на якомусь симпозіумі, інколи сама не могла вимовити термінів. Люди не почули зрозумілих пояснень, тож їхні підозри щодо кулуарності рішень (а їх начебто приймали на користь підприємства, до якого причетний нардеп) посилилися.

Із залу колишній керівник податкової інспекції Василь Корецький зауважував: нова фірма, яка качатиме воду у Миколаїв, матиме прибуток — а що з того матимуть миколаївці? Які у них будуть гарантії водозабезпечення, які тарифи? Чому “Водоканал” віддають в управління на 49 років, а не, скажімо, на 10 — щоб можна було переконатися в ефективності роботи концесіонерів?

В екс-голови Миколаївської РДА Василя Кіндрацького свої претензії: чому при оцінці вартості майна “Водоканалу” не враховано мереж індивідуального сектору? Внаслідок цього суттєво занижено оцінку вартості цього майна — концесіонер заплатить за нього 11 млн. грн., а мав би викласти приблизно 30 млн. грн. У цьому пан Василь побачив кримінал...

Адвокат Зіновій Волощак оцінив проект угоди про концесію як нікчемну, кабальну для громадян, “написану під одного пана”. Фінансист Зоряна Москалюк назвала твердження про збитковість “Водоканалу” брехнею. Сказала, що підприємство не має заборгованості перед бюджетом, і висловила подив, що керівник не бореться за свою фірму, а готовий її “здати”. Своєю чергою, завідувач відділу житлово-комунального господарства РДА Віра Гичка із цифрами спростувала ефективність концесії в інших регіонах, запропонувала керівникам “Водоканалу” працювати вдумливіше, енергійніше шукати виходу, “стукати у різні двері — і тоді вам відчинять”.

Хоча були й полярні думки. Організовані протести відсторонений міський голова Ігор Хімчак назвав “шоу” від ГО “Майдан”. А представник “Правого сектору”, якого представили Андрієм, порекомендував людям, які прийшли на громадські слухання, не здіймати бучі, бо, мовляв, “завтра тут буде Путін”. Ці репліки зал сприймав іронічно...

“Битва за воду” у Миколаєві закінчилася “оргвисновками”. На вимогу громади депутати звільнили секретаря міськради — “за перевищення службових повноважень і введення в оману”. А також скасували концесійний конкурс, доручили керівництву “Водоканалу” до 1 серпня розробити план оздоровлення підприємства. А ще доповнили статут територіальної громади положенням про те, що відчужувати її майно не можна без попередніх громадських слухань чи місцевого референдуму.

Бурхливі події у Миколаєві — свідчення того, як після Євромайдану працює інструмент народної демократії: люди хочуть, щоб з ними рахувалися. Щоправда, у кулуарах ми почули і таку думку: майданівці “потопили” одного конкурсанта, щоб з часом активами “Водоканалу” могла заволодіти “своя” людина... Якщо такі підводні течії справді існують, то, вірю, громада, зрозумівши, що йдеться про черговий “лохотрон”, не буде церемонитися і з новими “благодійниками”.