Передплата 2024 «Добра кухня»

Столітня хата от-от «поховає» багатодітну сім’ю

Багатодітна мама Оксана Лешків із села Петрики, що на Тернопільщині, мешкає у старій хаті-мазанці. Самотужки виховує чотирьох малолітніх синів. Хата з глини та соломи тріщить по швах і навряд чи переживе зиму... Переселятись родині Лешківих нікуди.

На подвір’ї мене зустрічає худорлява жінка в домашньому одязі та калошах: привітна, усміхнена, але заклопотана. Оксані розмовляти ніколи — розставляє на подвір’ї тазики з водою. Хлопцям треба одяг випрати та ще їсти приготувати. Пані Оксана відчиняє двері хати: крихітні сіни, з обох боків по кімнаті. «Оце кухня, — показує одну з кімнат, більшу частину якої займає піч. — Коли нема сильних морозів, то ночую тут, а якщо зима сувора, то спимо усі п’ятеро в іншій кімнаті». Сім’я йде на такий крок не лише з економії, а й з питань безпеки, адже стіна «кухні» нахилилася так, ніби от-от впаде, а стеля повністю вкрита тріщинами.

Підходжу до віконця, яке знадвору ледь не у землю вгрузає, — у щілині між рамою та стіною легко поміщається рука. «Тут миємось, готуємо їсти собі і худобі, — розповідає. — Вода качається з криниці, бо надворі взимку замерзає. Цю весну ми ледве пережили, одна зі стін хати здулася, інша облупилася і пішла тріщинами. Покрівля даху латана-перелатана, як іде дощ, то миски по хаті розставляю. Хата збудована у 1908 році. Її моєму дідові видали як польському переселенцю у 1946-му».

Жінка знайомить мене з хлопцями. Найменшому, Богданчику, 7 років, Славкові — 9, Андрійкові — 11, Тарасу — 14. Богданчик показує мені двох котів, розповідає, що їхня собака має цуценят. Діти комунікабельні, товариські, вчаться добре, у спортивних змаганнях займають перші місця. «Вони моя опора, — каже Оксана Лешків. — Андрійко відмінно вчиться, бере участь у математичних олімпіадах. Прийшов зі школи і каже, що хоче бути юристом. Я мало не плачу, бо їх чотирьох прогодувати тяжко, не те що вивчити... По господарству усе вміють робити — на городі допомагають, корову нашу пасуть, їсти готують».

Першокласник Андрійко хвалиться цуценятами...

У вересні на чотирьох школярів пішли усі нехитрі заощадження пані Оксани, — тільки на випускника Тараса жінка витратила дві тисячі гривень. Мати каже, що не хоче, аби її діти були гірші за інших, тож повинна і взути, і одягти, і на шкільні ремонти здати, і посібники докупити. «Як не здавати на ремонт класу? — дивується жінка. — Чого інші батьки мають за моїх дітей платити? Люди скажуть, гроші на дітей отримує, а здавати на школу не хоче».

Як малозабезпечена, сім’я Лешківих отримує три тисячі гривень щомісяця. На комунальні послуги взимку іде 500 гривень. Кухар за освітою, Оксана Лешків намагалась влаштуватися прибиральницею у Тернополі, але розірваний графік і доїзди не дали можливості доглядати за дітьми. Тож сім’я виживає з господарки, а кожну зекономлену копійку відкладає на майбутню оселю. Незавершена мрія пані Оксани поруч на подвір’ї — цегляна накрита «коробка», де вже вставлено кілька вікон. «Десять років тому почали з моїми батьками будівництво нової хати, допомагали брат і чоловік. Будували потроху, бо заможною сім’я ніколи не була. Не стало батьків, а у 2008-му розлучилася з чоловіком. Нас з дітьми підтримував брат, бо чоловік аліментів не виплачує як неплатоспроможний. Зараз брат у зятях, має свою сім’ю, але нам допоміг, купив дітям комп’ютер. Про чоловіка не хочу говорити нічого... Пробую лагодити хату і виховувати дітей без нього». Поки що у цегляній коробці пані Оксана тримає корову — годувальницю сім’ї. Де взяти кошти на добудову нової оселі, жінка не знає.

Підтримати родину Лешківих під силу кожному. Мийні засоби, посуд, книжки чи одяг для дітей допоможуть родині. Найбільше сім’я потребує допомоги на добудову житла. Кошти можна переказувати на рахунок Лешків Оксани Федорівни у «Приватбанку» 4405885829567723. Телефон пані Оксани: 068-32-82-817.

Схожі новини