Рецепт її довголіття: «Ніхто нервів не тріпав»

116-річна найстаріша жінка світу має добрий зір, багато спить та щоп’ятниці постить

Найстаріша жителька світу живе в Україні. Це 116-річна Катерина Козак, яка мешкає у родичів в Коломиї Івано-Франківської області. Пані Катерина народилася 1897 року у селі Хотимирі Тлумацького району Івано-Франківської області. Стареньку занесли до Книги рекордів України як найстарішу жінку країни. Коли їй виповнилося сто років, додали до пенсії 500 гривень (місячна пенсія — 1381 гривня). Наразі у списки довгожителів світу пані Катерині не вдалося потрапити. Найстарішою офіційно визнано японку Місао Окаву, яка на рік і два місяці молодша за українку.

У Книзі рекордів світу зафіксовано людину, яка прожила найдовше — француженку Жанне Кальман, яка померла у 1997 році, проживши 122 роки та 164 дні.

Довгожительку зареєстрували у Національному реєстрі рекордів.

Пані Катерина мешкає в особняку Ярослава Буряка. Він — син її племінниці. Своїх дітей не має — не вийшла свого часу заміж. Родичі кажуть, що кілька років тому Катерина Козак просила поховати її у весільній фаті, як традиційно ховають незаміжніх. Пані катерина не змогла знайти свою долю. У молоді роки в неї було щире кохання — зустрічалася з хлопцем із сусіднього села. Але любов тривала недовго: дізналася, що хлопець вкрав у сусідньому селі мішок пшениці. І вирішила, що з такою людиною їй не подорозі. В її житті так і не трапився гідний чоловік, з яким можна було народити і виховати діточок. Виховувала дітей, онуків, правнуків рідної сестри. Допомагала виховувати і сусідських дітей. До неї завжди горнулися люди. За це в селі її називали “Наше сонечко”.

“Коли ми нечемні, бабця нас сварить: “Не бігайте, бо впадете”, — розповідає 17-річна Світлана, родичка довгожительки.

...Коли журналіст “ВЗ” завітала у дім родини Буряків, бабуся спала. За мить прокинулася і привіталася: “Добрий день! А чия ти, дівчино?”. До хати забіг кіт. “Кицю, ходи до мене”, — закликала пані Катерина. Жінка обожнює домашніх тварин. Дозволяє пухнастику навіть їсти зі своєї тарілки...

Катерина Козак не виглядає на свої роки — на обличчі обмаль зморщок, вона багато усміхається, жваво жестикулює. Ходити по кімнаті старенька без допомоги уже не може. Коли хороша погода, її на руках виносять надвір погрітися на сонечку.

Пані Катерина народилася у бідній родині, батьки працювали на полі, пасли худобу. Крім неї, батьки виховували ще старшу сестру Ганну. Катерина до школи не ходила, не вміє читати і писати. “Але гроші добре рахує”, — усміхається дружина Ярослава Юрійовича. З дитинства Катерина Козак допомагала батькам на полі (навіть у сто років поралася на городі). Робота забирала багато сил. Не було часу на особисте життя. Рідко випадала нагода піти на вечорниці.

Заробляла на життя продажем вапна та солі. Вапно продавала по 10-20 копійок за кілограм, носила його в руках по 20-40 кілограмів. Щодня долала восьмикілометрову відстань, щоб дістати товар. За соляною ропою ходила аж до Коломиї, а це 50 кілометрів від Хотимира. В обидва боки щодня ходила пішки понад сто кілометрів. Вдома випарювала ропу в баняку, сіль продавала у Тлумачі. Годувала колгоспних качок — каченят роздавали жінкам на догляд, а коли підростали, забирали в колгосп. За це давали корми.

Старенька пригадує про найстрашніші сторінки життя — дві світові війни: “Фронт приходив два рази. Від куль померло багато людей, горіли села. Від нападу військ люди тікали, хто де міг. Коли фронт переходив з сусіднього села в наше, я з сусідами та родичами ховалася у снопах. Неподалік стріляли, куля влучила мені у руку. Через ту війну сьогодні не можу рукою кивати. Якби не люди (родичі), то ніхто навіть води не подав би”.

Поранена рука — єдина серйозна травма Катерини Козак. Ніколи не лежала в лікарні, не вживала таблеток. Швидку допомогу для старенької вперше викликали лише два місяці тому (!), коли впала у хаті. У пані Катерини хороший зір. Навіть нитку в голку може всилити. А ось зі слухом — проблеми. Завжди харчувалася лише натуральними продуктами, любила калину, малину...

Нині її улюблена страва — картопля: варена, печена, парена... Від смажених страв відмовляється. Їсть борщ, суп, вареники, голубці, п’є домашнє вино. Ще три роки тому на свята могла перехилити чарчину горілки. Навіть у 116-річному віці дотримується посту.

Про секрет довголіття бабуся розповідає з гумором: “Ніхто нервів не тріпав”. Та потім говорить серйозно: “Усе життя багато працювала, багато молилася, дотримувалася посту. У Страсну п’ятницю сиділа в церкві всю ніч. Найбільше любила дітей. Головне — нікому не бажай зла!”.

Фото автора м. Коломия, Івано-Франківська обл.