Надія дарувала людям надію. Та позбавляла їх житла

Житло — чи не єдина цінність, якою володіє більшість громадян. За цією цінністю полюють і шахраї-одинаки, і цілі корпорації мисливців за нерухомістю...

Мати-одиночка Наталія Гарасим жила з трьома неповнолітніми дітьми, синами Назаром та Юрком і донькою Евеліною, в селі Кривичах Золочівського району Львівської області. Мати Наталії жила окремо у Львові і важко хворіла. Щоб бути ближче до неї, Наталя вирішила переїхати до міста. Купити квартиру у Львові мати порадила Наталії за допомогою своєї знайомої — пані Надії, яка, казала старенька, “всіх чиновників знає”. “Надія, — каже Наталія, — володіла якимись гіпнотичними задатками. Моя мати так їй вірила, що позичила 2500 доларів. Я також з першої зустрічі пройнялася довірою до цієї жінки”.

Ймовірно, на потерпілих діяв не гіпноз, а зовнішність шахрайки та її уміння себе подати. Уявіть собі жінку бальзаківського віку з окулярами в солідній оправі, модно одягнуту, з купою золотих прикрас на тілі, що приїжджає автомобілем “Субару”, яким керує її власний водій. Як не повірити, що така бізнес-леді здатна вирішити будь-які питання?

Пані Надія показала Наталії кілька квартир. Наталія, не вагаючись, продала свій будинок в селі за 13 300 доларів. Одразу віддала пані Надії 10 500 доларів за квартиру. Ще тисячу доларів пані Надія взяла від селянки, щоб “підмазати” чиновників, від яких, сказала, залежить швидкість оформлення львівської прописки.

Разом з дітьми Наталія оселилася на вулиці Остряниці у Львові. Одного дня до квартири прийшов представник банку з двома міліціонерами. З’ясувалося, що це помешкання його колишній власник заставив під кредит ще 2005 року! Отож банк це житло забрав. «Навіть добре, що так вийшло. Я тобі нову, кращу квартиру підшукала», — заспокоїла Наталю пані Надія. І взяла у неї ще 2600 доларів і 6 тисяч гривень, — як доплату за нове житло. Якого Наталія так і не побачила.

Ошукана жінка живе зі своїми дітьми у маленькій квартирі, що належить родичам. Квартира — однокімнатна, з маленькою кухнею. Коли зайшов у гості, в кімнаті на ліжку, яке зайняло майже всю площу, спав молодший хлопчик. Дівчинка була у школі. Старший син приліг на тахті, що займає півкухні. Пити каву разом з Наталією вийшов на вулицю, щоб не заважати дітям “дорослою” розмовою.

Правоохоронці з’ясували, що грошима Наталії заволоділа вже добре їм відома 56-річна Надія. 2006 року Шевченківський районний суд міста Львова засудив цю жінку за “шахрайство” до п’яти років позбавлення волі. Та, беручи до уваги те, що Надія утримує сина-інваліда дитинства, засудив її до умовного покарання, встановивши трирічний іспитовий термін. Саме протягом цих років, перебуваючи на умовному покаранні, шахрайка вчинила низку нових злочинів.

Однією з жертв пані Надії став приватний підприємець Степан. Йому Надія “продала” за 8 600 доларів місце під забудову, яке їй не належало. Щоб не втрачати кваліфікації, вдавалася й до дрібних, як для неї, афер. Одній родині, скажімо, взялася доправити на нове місце проживання побутову техніку — пральну машину Samsung, мікрохвильову піч цієї ж марки та праску Philips. Як тільки ці речі опинилися у Надії, вона їх... заставила банку під 5 639 гривень кредиту.

... Після смерті сестри залишився сам пан Борис, який жив у двокімнатній квартирі на вулиці Крехівській у Львові. Цей непутящий чоловік навіть не мав паспорта громадянина України, бо колись полінувався обміняти на новий документ свій старий радянський паспорт. Хтось із сусідів порадив Борису звернутися до пані Надії, яка, мовляв, допоможе оформити паспорт. “Коли зайшов до неї, — згадує чоловік, — господиня налила мені 200 грамів горілки. Випив їх, а далі все відбувалося як у тумані. Пригадую, що мене привезли в паспортний стіл. Я там щось підписував”.

Нового паспорта від пані Надії Борис так і не дочекався. Через місяць він познайомився на базарі з такою ж одинокою, як і сам, жінкою, і та погодилася опікуватися чоловіком. Перш за все, повела його оформляти паспорт. І лише тоді пан Борис дізнався, що живе... у чужій квартирі. Бо помешкання вартістю 300 тисяч гривень перейшло у власність “благодійниці” пані Надії!

Через підкупленого нотаріу­са та ж Надія оформила право розпоряджатися квартирою жительки вулиці Джерельної. Після фальсифікації відповідних документів взяла під заставу цього житла в банку 15 500 доларів кредиту...

Бурхливі діяння Надії, вчинені під час відбування умовного строку ув’язнення, слідчі Шевченківського райвідділу міліції міста Львова описали в обвинувальному акті, який передали до суду. Потерпілими за цією справою проходять дев’ять осіб. Та люди не вірять у правосуддя. В Шевченківський районний суд, де слухається справа, пані Надія приходить не під конвоєм. Вона перебуває на підписці про невиїзд. У матеріалах справи постійно згадуються “не встановлені слідством особи”, які допомагали шахрайці дурити людей. Проте кожен з потерпілих готовий назвати прізвища конкретних чиновників райдерж­адміністрацій, в кабінети яких їх заводила аферистка, “вирішуючи питання”. Та й грошей на оплату послуг адвокатів людям, яких шахрайка позбавила житла та всіх цінностей, не знайти...

Перед початком судових слухань, розповіли “ВЗ” кілька потерпілих, їх запросив до свого кабінету один із суддів (справа слухається колегіально, трьома суддями). Попросив потерпілих “пожаліти” Надію та відмовитися від претензій. Люди відповіли, що готові “пожаліти”, якщо їм повернуть втрачені гроші. На що суддя зауважив: “Ви їй просто заздрите”...