«За ті копійки працювати не буду!»

Традиційно у першу неділю жовтня освітянське середовище створює оптимістичний антураж та чепурний блиск. Ще б пак, у цей день професія вчителя нарешті набуває вагомості та авторитету не лише у колі колег, а й серед учнів, їхніх батьків та решти громадськості. Це — День вчителя.

Згідно із дослідженням кадрового порталу “HeadHunter Україна”, професія вчителя опинилася у п’ятірці найменш престижних професій. Низька заробітна плата та стресові умови праці беруть своє — молодь не хоче працювати педагогами. Чи справді це так, ми поцікавилися у студентів-філологів, які мали можливість “на власній шкурі” відчути плюси та мінуси вчительської роботи та зробити висновки.

Після практики у школі працювати не хочуть

“Практика у школі мені не сподобалася, — розповідає студентка філологічного факультету Христина Хом’як. — Вона тривала шість тижнів, і після цього я почувалася як “витиснутий лимон”. Уроки української мови та літератури для учнів п’ятих класів проводила сама, їх у мене було по чотири-п’ять, інколи й усі шість на день. До кожного з них слід підготуватися, перевірити домашні роботи, самостійні, контрольні, скласти план майбутніх уроків, вигадати щось таке, щоб дітям було цікаво. Від однієї думки про той період у мене голова йде обертом! Пригадую, як після чотирьох чи п’яти уроків проводила учням виховну годину. Діти були втомлені, це ж кінець навчального дня, ніяк на місці всидіти не хотіли. У тому класі є двоє близнюків, то вони вибігли до дошки і... почали танцювати. Скільки я часу витратила, щоб їх, а після того “виступу” ще й увесь клас вгамувати!”.

“Коли проходила практику у школі, ніде було заховатися від постійного шуму, — продовжує розмову студентка. — На уроках — заспокоюєш дітей, а на перервах такий галас піднімається, що годі його витримати. Думаю, вчительська робота — для осіб спокійних та мегасконцентрованих, просто не знаю, як вчителі це все витримують. Не бачу себе у майбутньому педагогом. Хоча, коли на моїх уроках був присутній мій керівник практики, то казав, що все у мене добре виходить, матеріал викладаю чітко, що діти до мене горнуться...

Після шести тижнів практики зрозуміла, вчительська робота — фізично та морально важка, стресова, багато роботи потрібно приносити додому, тож “робочий день” може завершуватися далеко за опівніч. Окрім самого викладання та перевіряння зошитів, потрібно заповнювати журнали, складати тематичні плани занять, продумувати концепції уроків, проводити виховні години. Виходить, ти не лише вчитель, а й методист... Не знаю, скільки заробляють вчителі, але не думаю, що багато. Я не готова працювати вчителем. Хотіла б стати теле- або радіоведучою ранкового шоу”.

«Зарплату сприймаю як стипендію...»

Я розшукала вчительку, яка погодилася анонімно (жінка і надалі працює педагогом. — Авт.) розповісти про нелегкий кількарічний досвід на освітянській ниві. «Протистояння» між молодими та досвідченими вчителями є, — розповідає вчителька Ірина Володимирівна. — Деякі старші вчителі не сприймають того факту, що молодий педагог може бути рівнею їм, що може внести певну новизну... Старший викладач не може змиритися, що у колективі з’явилася якась «вискочка» і починає «качати права». Молодий спеціаліст може вижити лише тоді, коли буде тихий, як мишка, і покірно виконуватиме усі «поради» досвідченого колеги. Тоді влитися в колектив реально”.

Ірина Володимирівна пригадує, як старший педагог попросила її після уроків готувати дітей до олімпіад, що дівчина і робила. Коли ж її вихованці зайняли призові місця, вчителька запропонувала не вказувати графи «керівник», тобто ім’я Ірини Володимирівни. Сказано — зроблено, ніхто не заперечував… А після того лихий поплутав авторитетного педагога — висловлювала неприємні речі про молоду вчительку при учнях та учителях, стверд­жувала, що та недосвідчена та некомпетентна... «Не говоритиму за всіх учителів, — каже жінка. — Розповідаю лише про власний досвід. Знаю випадки, коли молодим спеціалістам пощастило з наставниками».

Школа, як варіант постійного місця роботи, підходить лише тим молодим людям, які на сто відсотків впевнені, що це «їхнє», що їм подобається викладати дітям. Вже на університетській практиці після четвертого-п’ятого курсу можна зрозуміти, підходить тобі це “ремесло” чи ні. Попри низьку зарплату, моя співрозмовниця відчуває, що фах вчителя — це те, що їй потрібно. Заробітна плата вчителя залежить від тижневого навантаження (ставка — 18 годин. — Авт.), від робочого стажу, від того, чи має педагог класне керівництво, чи ні. Нині багато молодих освітян працюють і за половину ставки, і за чверть. «Працюю на півставки, вже оподаткованими отримую 960 гривень, — веде далі Ірина Володимирівна. — Сама б себе за ці гроші не забезпечила. Мені допомагають чоловік та батьки. Свою зарплату сприймаю як стипендію. Мені від цієї думки легше стає. Деяким вчителям, уже з досвідом роботи, щастить отримати і півтори ставки, але таке не часто буває. Деякі педагоги, які мають досвід роботи двадцять-тридцять років, мають і чотири тисячі гривень».