Передплата 2024 «Добра кухня»

Національні костюми – по 5-12 тис. євро!

Жителі грецького Арахова розшивають їх золотими нитками та передають із покоління в покоління

Святий Георгій Побідоносець вважається покровителем багатьох міст — Москви, Стамбула, Венеції, Генуї. Але ніде його так не шанують і не люблять, як у грецькому Арахові — гірському селищі, розташованому на схилах Парнасу на висоті 950 м над рівнем моря. На Великдень жителі Арахова не сплять три доби — вправляються у кулінарній майстерності, співають, танцюють, моляться, проводять спортивні змагання. І усе це — заради того, щоб вшанувати святого, який не раз рятував їм життя.

У 1826 році під час грецької війни з турками за незалежність навпроти церкви Св. Георгія відбулася жорстока битва. Турки обстріляли храм з гармат (сліди від гарматних ядер збереглися на стіні церкви), але будівля вціліла. До храму зігнали війська чисельністю 2,5 тис. душ. Хіба жменька повстанців, яка переховувалася в церкві, мала шанс на порятунок? Однак св. Георгій не покинув їх у біді.

Пізніше турецькі джерела писали: уночі у спляче наметове містечко вдерся вершник на білому коні. Звідки він узявся, хто це був, куди подівся — невідомо. О другій ночі головнокомандуючого турків Мустамбіса знайшли мертвим. Того ж дня Парнас “здичів” — здійнявся страшний вітер, повалив сніг. Врятуватися вдалося лише 200 туркам, які змушені були переховуватися від гніву Георгія Побідоносця у старому монастирі неподалік.

У 1833 році церкву реставрували. У 1921 р. її розписали, а у 1928 р. — перевезли з Афону кілька цінних ікон.

У 1943 році німці надумали поцупити раритетні гармати з храму. Проте святий Георгій не дозволив. Німецькі вояки повантажили гармати на підводи, але коні, зробивши крок, впали замертво, гармати викотилися на бруківку і розкололися навпіл.

Вперше фестиваль “Панагіракі” на честь Георгія Побідоносця провели у Х столітті. Костюми, у які вбираються у святкові дні, пошиті з чистої бавовни та коштовного червоного оксамиту. Їх не купують, а передають з покоління у покоління. Коштує парадний одяг... від 5 до 12 тис. євро! І не тільки тому, що це історична цінність. Його шиють золотими нитками. “Опанувати це ремесло може будь-яка жінка вже за 2-3 місяці”, — кажуть. Але мусить набратися терпіння — “чаклувати” над виробом доведеться півроку...

Напередодні святкування о 18 годині у церкві Св. Георгія дзвонять дзвони, а з копій гармат, якими колись турки обстрілювали храм (оригінали зберігаються у церкві), лунають постріли. Це означає, що жителі можуть розпочинати підготовку до свята. Наступного дня всі — від малюків до старців, яким по 100-110 років, сходяться на подвір’я церкви. До початку вечірньої служби довгожителі демонструють молодим, як треба танцювати, щоб земля ходуном ходила. Після літургії з храму виносять велику ікону св. Георгія, прикрашену квітами, та тричі обходять з нею церкву. Потім процесія спускається до села. У цьому дійстві бере участь від двох до п’яти тисяч люду! Шикуються у дві колони. Очолюють їх молоді неодружені араховці. За ними йдуть сім’ї з дітьми. Старші — позаду. Замикають колони гості свята. Вервечка людей розтягується на кілька кілометрів...

На свято ніколи не буває поганої погоди. Св. Георгій розганяє хмари, якими частенько затягнуте у цій місцині небо.

Підійшовши до джерела зі святою водою, колони зупиняються. “Вожаті” подають знак перекрити воду. Дівчата та жінки пускаються у танок, аби “відвернути увагу змія”. Це — своєрідний ритуал. Вода — символ життя, яку темна сила хоче відібрати у людей. Святий Георгій повинен звільнити їх від зла. Приходить і перемагає змія — джерело знову оживає.

Після цього колони спускаються у подвір’я церкви, де до пізньої ночі учасники дійства водять хороводи.

Наступний день починається зі Святої літургії, після якої на церковному дворі проводяться спортивні змагання — біг, стрибки у висоту та довжину, піднімання важких каменюк. Переможець отримує винагороду — ягня.

На третій день — знову служба Божа та традиційна демонстрація сили і спритності (метання ядра, стрільба з лука, перетягування каната, вільна боротьба). До обіду, на подвір’ї храму господині накривають кількаметрові столи. Їхні чоловіки засмажують баранчиків — трофеї переможців. До м’яса подають овечий сир, яйця та вино.

Взявшись за руки, араховці тричі обходять церкву. Не розмикаючи долонь, спускаються на центральну площу селища. І усе це — з піснею та усмішками! Свято завершується. Втомлені, але щасливі араховці розходяться по своїх домівках — їсти овечий сир та пити вино...

Автор завдячує в організації поїздки Журналістському фонду Національної спілки журналістів України, Державному управлінню туризму Греції, підприємствам сфери туристичних послуг Центральної Греції та особисто її представнику Луці Метрополісу і нашому гіду та перекладачеві Марині Желєзніковій-Каци.

Схожі новини