Упійману рибу відпускати назад у водойму не шкода

14 липня в Україні відзначають День рибалки. Той, хто змалечку відчув азарт та завзяття від першої упійманої власноруч, хай і невеличкої, рибки, ніколи з вудочкою не розстається. А хтось спробував свої сили у рибальстві уже дорослим — і також назавжди залишився у лавах величезного рибальського братства. З чим можна порівняти задоволення і чудовий відпочинок на березі водойми зі снастями?! Утім, рибалки — це не лише аматори, а й спортсмени. Напередодні рибальського свята — розмова з чинним чемпіоном України зі спортивного лову коропа Тарасом Трескотом.

- Коли ви вперше взяли снасті до рук?

— Мені було близько чотирьох років, а починав ловити рибу на Західному Бузі в Сокалі у Львівській області. У мене навіть збереглася дитяча фотографія з вудкою в руках, на якій мені п’ять років. Тато, коли мав змогу у вихідні порибалити, завжди брав мене з собою та навчив основ рибальства. З того часу я зі снастями нерозлучний. Свого першого коропа упіймав ще третьокласником на Бузі на вудку — на бульбу. Він заважив кіло двісті і видався мені величезним. Досі пам’ятаю, як у магазині на початку вулиці Зеленої стояли хлопчаками у черзі за рибальськими наборами по 19 копійок та купували телескопічні вудочки по 10 рублів. Тоді, у радянський період перебудови, це були “страшні” гроші. Відслужив в армії, і після закінчення інституту отримав другий “поштовх” рибальського завзяття.

- Що для вас рибальство — це стиль життя, хобі, натхнення, спосіб отримати розрядку, задоволення?

— Це хобі, яке відповідає усім переліченим пунктам. Приємно, коли ловиш велику рибу, на змаганнях показуєш гарний результат.

- Ви зараз чинний чемпіон України зі спортивного лову коропа. Як відбуваються такі змагання?

— Як правило, у три етапи. Цього року турнір “переформатували”, тож наступного чемпіона визначать у травні 2014 року. Останній виїзд на змагання відбувся тиждень тому на коропове озеро у Мар’ївку в Донецькій області. Загалом в Україні п’ять озер, що спеціалізуються на спортивному лові коропа — Прилбичі на Львівщині, Мар’ївка і Медвежка у Донецькій області та Жовте і Кам’янка поблизу Кривого Рогу. Змагання у Мар’ївці тривали чотири доби, і наша команда з трьох людей поставила рекорд водойми — ми виловили 539 кілограмів і зайняли перше місце. У номінації по “семи найбільших рибинах” ми теж випередили конкурентів з результатом 74 кілограми. Тобто середня вага кожної рибини перевищувала 10 кг. “Біг фіш”, тобто найбільшу упійману рибу, під час змагань ми тримали близько трьох діб. Але потім нас “перебили” харків’яни з 13-кілограмовим екземпляром. А 15 числа знову виїжджаємо — адже у середу розпочнеться жеребкування першого етапу нового чемпіонату України.

У кожної людини в нашій команді є своя “спеціалізація” — тобто те, що вдається найкраще. Хтось чудово виважує рибу — коефіцієнт сходів у нього значно менший. Хтось точно закидає снасті і підгодівлю. Усе чітко розподілено, і кожен відповідає за свій “напрям”.

- Яка рибина вам запам’яталася своєю “боротьбою” і чи важко витягнути великого коропа?

— Найбільша риба, як правило, сходить (сміється). Така історія сталася в Жовтому під час престижних комерційних змагань. В останній день — покльовка. Виважував цю рибину близько двох годин, вона попереплутала нам усі снасті. І врешті-решт зійшла за п’ять метрів від берега. Навіть не вдалося побачити, що за короп. А загалом у спортивній риболовлі зараховують рибин, які важать більше 1,5 кілограма, є формат і від п’яти. Усе, що менше, — “незарах”, який жартома називаєм “тузиками”.

Короп, який важить понад 15 кілограмів, поводиться по іншому. Приміром, коропи 5-10 кілограмів, це ніби ми у віці 18-25 років — молоді, здорові і у чудовій формі. А старший короп уже не має стільки сил. Проте і його важко тягнути через його масу — уявіть, що до снасті прив’язали 20-кілограмове відро...

- Ваш особистий рекорд?

— 21 кілограм 500 грамів. Цього коропа я упіймав на спортивній водоймі Шумбар у Хорватії. А рекорд на цьому озері два тижні тому встановили литовці з коропом вагою 32 з половиною кілограми.

- Чи є у вас свої прикмети, забобони? Адже рибалки, як і мисливці, зважають на будь-які фартові чи нефартові дрібниці...

— Так, не без цього. Знаєте, з цими забобонами часом доходить до абсурду. Приміром, один із членів білоруської команди, з якою я ловив, мав близько 20 “забобонних” речей — якась “трофейна” ложка біля род-поду (підставка під снасті), пляшка і кожні дві години “наливає” горілки “водяному” і таке інше. Ці речі “заразні” — вони легко переймаються від інших. Зрештою, якщо людина у це вірить, то їй і здається, що це працює. Намагаюся цього не дотримуватися, але на останніх змаганнях ми поклали короповий мішок біля стійки зі снастями, на які хотіли ловити. Ви не повірите, але 80 відсотків риби впіймали саме на ту снасть, під якою лежав “фартовий” мішок. То ми його і не чіпали до кінця змагань. Тепер жартома вирішили, що коли поїдемо на наступні змагання, прив’яжемо його до стійки — на удачу. І перевіримо, чи це справді працює...

- У спортсменів-рибалок є правило — після зважування відпускати рибу. Чи не шкода розлучатися зі здобиччю?

— Найважче відпустити своїх перших десять риб. Потім звикаєш до такого порядку речей, і це програмується на рівні підсвідомості. І стає твоїм світоглядом.

Фото з архіву Тараса Трескота.