Футбольна команда і один запасний

Здавалося б, минули ті часи, коли багатодітність вважалася щастям. У сучасних молодих сімей — інші пріоритети, тож більшість із них, у кращому випадку, зупиняється на двох-трьох нащадках. Сім’я рабина Мордехая Шлома та його дружини Сари Балд суперечить цим стереотипам. Три місяці тому вони стали батьками 12-ої дитини!

БАГАТОДІТНІЙ МАМІ ще немає й сорока. Чоловік — трохи старший від неї. Пан Мордехай дотримується споконвічних єврейських традицій — завжди носить пейси, довгу бороду, капелюх... Коли вперше побачила його “половинку”, не повірила своїм очам. Переді мною була доглянута леді. Замість домашнього халата — стильний діловий костюм, жодної втоми в очах — лише бадьорість і щасливий блиск. Пані Сара сказала, що цілу ніч молодша донечка Девора плакала, тож колисала її на руках. До одинадцятої ранку встигла її двічі погодувати, зібрати до школи старших діток. Незважаючи на всі ці клопоти, жінка виглядає свіжо, при тому, що жодними косметичними засобами не користується. Каже, у пригоді стають любов та підтримка сім’ї, а також — часті пологи, адже народження дітей — закладена самою природою, необхідна для представниць чарівної статі функція.

Поки розмовляємо, телефон пані Сари не змовкав. Жінка пояснила, що має важливу місію — допомагати чоловікові, головному рабину Львова та Західної України. Їй часто доводиться ходити на зустрічі, пов’язані з його роботою та єврейською громадою. Нерідко приїжджають гості з-за кордону, які шукають тут свої корені. Сара вважає, що їхня з чоловіком місія — допомагати та підтримувати представників своєї нації. Також вона — президент гімназії “Брати Ізраїлю” у Львові.

Жінка вийшла заміж у 18 років. Молоді люди та їхні сім`ї жили тоді в Америці. Мордехай вже вивчився на рабина й працював з дітьми, яким важко давалося навчання. Сара походила з віруючої родини й мріяла мати чоловіка рабина. Відповідальність ролі дружини релігійного діяча її не лякала. Каже, будь-яка віруюча дівчина або жінка повинна поводитися скромно, бути прикладом для інших, уникати непристойностей: до цього звикла ще до заміжжя. Пан Мордехай вважає, що дружина повинна мати ще й свої інтереси, тож сам підштовхує її до нових проектів.

“Якщо жінка цілими днями вдома, займається лише господарством, чекає, що чоловік та діти розважатимуть її. Це неправильно, кожна людина повинна сама задовольняти свої інтереси. Сім’я — найбільший подарунок, але представниця чарівної статі також хоче реалізувати себе, розвивати свої таланти. Навіть коли немає необхідності працювати заради грошей, все одно бажано робити щось корисне для оточення. Це фізична потреба! Маючи повноцінне життя, жін

ка з радістю виконуватиме свої обов’язки щодо сім`ї, а не вважатиме себе рабинею”, — каже пані Сара. Жінка ніколи не вимикає телефон, оскільки деколи її допомога членам єврейської громади потрібна навіть вночі. Згадує, як нещодавно зірвалася серед ночі та поїхала до жінки, у якої почалися пологи й вона хотіла, щоб Сара була поряд...

Сара та Мордехай разом — понад 20 років. Їхньому першому синові минуло 17. Четверо старших дітей навчаються в Америці, під наглядом дідуся та бабусі. Решта живуть з батьками неподалік синагоги. Пані Сара майже цілий день проводить у гімназії, де ми з нею і зустрілися. “Плюсом” своєї роботи вважає те, що діти завжди поруч. На базі школи працює ще й дитячий садок. Пані Сара заводить мене до одного з класів. У візочку спить її наймолодша донечка. Поруч — два сини, 1,5 та трьох років. Старшенький тримає у ручках кіпу — шапочку, яку євреї носять на знак того, що над ними — вища сила. У три роки хлопчиків стрижуть вперше, залишають пейси та вдягають кіпу. Біля входу їхня дев’ятирічна сестричка чистить клітку декоративного кролика, якого подарував їй тато.

Щовечора пані Сара разом з 11-річною дочкою готує вечерю: суп, локшину, котлети... Молодші дівчатка також допомагають — наприклад, закидають речі у пральну машину. По п’ятницях жінка відкладає всі свої справи, щоб бути вдома: готує гостину для шабату — суботнього священного для євреїв дня. Після відвідин синагоги у їхньому будинку збираються гості на святковий обід.

На моє запитання, як батьки дають раду з цілою «футбольною командою», пані Сара каже: з великою кількістю дітей легше, ніж з одним нащадком. Коли маля має братів та сестер, то не вимагає стільки уваги від дорослих, які, своєю чергою, надмірно опікуються єдиним дитям.

Сара та Мордехай поважають малечу й замість того, щоб сваритися, діють методом заохочень. На стіні вивішують наклейки, які діти отримують за хорошу поведінку, успішне навчання. Хто набере 20 штук, отримає “бонус” — подарунок. Іграшки, візочки, ліжечка та одяг братики та сестрички передають одне одному у спадок. Тільки взуття батьки купують всім окреме, адже у кожної дитини — індивідуальна хода.

Пані Сара каже, що народ-ження кожної наступної дитини зближує чоловіка та дружину, змушує їх більше любити та цінувати одне одного.

За її словами, діти — найдорожчий скарб, й чим їх більше — тим краще.

Фото з сімейного архіву

Сари Балд