Березові жнива

Тернопільська область

Настала давно очікувана пора березового соку. Як і весна, вона припізнилася щонайменше на місяць. Квітнева теплінь прискорює сокорух у білокорих стовбурах і змушує квапитися любителів цього природного напою — збирати його можна, поки на березах не розкрилися бруньки. Тобто ще якихось кілька погожих днів.

Урочище ДОЛИНИ на Бережанщині. Родини Касперських, Видойників і Баранів з цебриками і бідонами щодня ходять до лісу, що за кілька метрів від їхніх хат, — збирати перший весняний урожай. А він цього року щедрий. Знудьгувавшись за теплом, берези щедро віддають людям своє багатство — тільки встигай брати його.

«Доять» берези на хуторі вкрай делікатно — так, щоб нічим не зашкодити деревам. Не рубають сокирою надріз, а просвердлюють в отворі дірку, вставляють туди «патрубок» з «екологічно чистої» бузини, по ньому і стікає у настромлену пляшку благодатна цілюща волога. За якихось дві години дволітрова ємність з-під мінералки повна цього березового добра. Ковтнеш — здається, пригоршнею набираєш здоров’я.

За «березовий» сезон кожен із господарів встигає заготувати до півтораста літрів соку. Стерилізують його, додаючи дрібку цукру і лимонної кислоти. Окрема партія цього напою — з кмином, яблуками-сушеницями, рожевим чаєм каркаде, родзинками — хто що любить.

Довго березовий сік не простоїть. За якийсь тиждень-два в селі розпочнуть садити картоплю. Ось тоді, коли ввечері накриватимуть столи для саджальників, і настане час споживати цілющі дари лісу — будь-яку спрагу втамує склянка прозорого як сльоза і смачного, благодатного, як джерельна водиця, березового нектару. Учора його спробували гості хутора Долини, рідня Видойників з татарських Набережних Човнів — Ільміра Домолазова та її чоловік Григорій.