«Не можна дати умовного терміну, коли людина не кається…»

«Чотири з половиною роки позбавлення волі Апеляційний суд у Львівській області замінив на два роки умовно. Коли я почула цей вирок — була у шоку. Це був плювок в обличчя, удар у серце через спину», — розповідала кореспонденту «ВЗ» Олеся Бовсунівська. Наша газета вже кілька разів писала про цю трагічну історію. В автомобільній аварії загинув чоловік Олесі — 33-річний Володимир Цап. Молода пара щойно одружилася, у щасливому шлюбі молодята прожили лише два місяці. Трагедія сталася наприкінці 2011 року на трасі Мостиська-Львів. Село Княжий Міст. Близько 16-ї години Володимир повертався цією дорогою додому. Чорне «Ауді», за кермом якого перебувала жінка, виїхало на зустрічну смугу і буквально розтрощило його автівку. Чоловік помер миттєво. Мостиський районний суд засудив винуватицю ДТП — 29-річну Марту Клімань — до тюрми. Остання подала апеляцію. Головуючий суддя Ревер В. В. замінив реальне покарання на умовне. Олеся Бовсунівська готує касацію.

ОЛЕСЯ не може вибачити жінці, яка відправила її чоловіка на той світ… Каже, спочатку винуватиця аварії намагалася зробити винним саме Володимира, робила спроби разом зі своїм батьком — колишнім правоохоронцем. Але слідчий не піддався… Пропонували потерпілій і «відкупні» — 5 тисяч доларів, пізніше — 10 тисяч доларів. Олеся від грошей відмовилася.

Під час перших судових засідань винуватиця ДТП поводилася зухвало, навіть не дивилася у бік вдови. З усього було видно, каже Олеся, що вона не кається. Згодом, вочевидь, за порадою адвоката, тактику змінила — почала вибачатися.

«Перше, що мене запитав суддя Апеляційного суду, чому не взяла гроші, які мені пропонувала Клімань, — обурюється Олеся. — Чому я їх мала брати? Для цього має бути рішення суду. Я працюю медсестрою, зарплата у мене невелика, я подала позов про відшкодування збитків. Мушу поставити чоловікові пам’ятник, оплатити послуги адвоката. Суддя поставився до мене так, наче я винна, що не взяла цих грошей. Можна сказати, під час засідання мені закривали рота, і нікому не були потрібні мої пояснення про те, що сталося, що я пережила… Відчувала упередження з боку судді. Його цікавило, чому не взяла 40 тисяч грн., які мені надіслали переказом. «Причім тут гроші? Вам не важливо, що загинула людина?». З такими словами я звернулася до судді. Він лише махнув у мій бік рукою, по суті, відмахнувся від мене»…

Олеся каже, промова Клімань була ідеально завченою. На засідання вона привела дівчинку — шістнадцятирічну доч-ку свого чоловіка, над якою під час судових перипетій взяла опіку. Олеся не розуміє, як Опікунська рада могла їй дозволити це зробити, у той час, коли вона була під слідством, а потім засуджена до позбавлення волі районним судом. Прокурор, зваживши обставини цієї справи, просила не скасовувати рішення районного суду. Шокуючий факт, за словами Олесі, — під час засідання прозвучало, що Клімань отримає три роки умовно, а у рішенні написали — два. Що це: випадкова помилка чи свідома фальсифікація?

Я зустрілась з адвокатом, який захищав винуватицю смертельної ДТП — Марту Клімань. Відомий адвокат Олег Мицик розповів, як і чому йому вдалося переконати Апеляційний суд змінити рішення першої інстанції.

— Пане Олеже, ви беретеся за усі справи, чи якимось чином їх відбираєте, скажімо, з моральної точки зору?

— Справа повинна мені подобатися. Мушу відчувати, що я правий. Спершу — моральне задоволення, потім — матеріа-льне. У моїх угодах прописана умова: якщо клієнт поводиться не так, як мені подобається, або своїми діями спричиняє підрив мого авторитету, маю право розірвати угоду.

— Щодо справи Клімань. Чи справедливим є рішення Апеляційного суду?

— Ми ще у Мостиському районному суді проcили застосувати до Клімань так звану статтю 75 — «випробувальний термін». Не повинні жінки сидіти у тюрмі за необережні злочини. Дивлюся по судовій практиці, є злочини, коли і двоє людей гинуть, і дають умовний термін. Є люди, які збили людину, були п’яні, втекли з місця події… В Україні невірне, гіпертрофоване законодавство про кримінальну відповідальність за ДТП. Це — необережний злочин. Кожна людина може це допустити. Це не той випадок, коли ти навмисно заніс меч над кимось і вдарив…

— Як на мене, іспитовий строк — це все одно, що людина і не отримала покарання… Як кажуть, відбулася легким переляком. А ось потерпіла втратила молодого чоловіка, не народилася їхня майбутня дитина...

— Виходячи з вашої логіки, всі люди мають сидіти в тюрмі. Для того законодавці прийняли ст. 75, щоб оцінити обставини справи (самого злочину), особу винного, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини. Суд має право призначити іспитовий термін — один, два, три роки. У цей період людина не може покидати Україну, згідно із встановленим графіком відмічатися у кримінально-виконавчій інспекції. Якщо вона хоч раз не з’явиться, її вирок переглянуть і відправлять відбувати покарання. (Адвокат зауважив, якщо перша інстанція ухвалила рішення про позбавлення волі на термін не більше п’яти років, тоді умовне покарання в апеляції дозволено призначати. — Авт.).

— Збоку виглядає, що рішення судів банально купуються…

— То ви так думаєте. Я сказав: «Шановний суд, не приймайте до уваги особисті амбіції потерпілої, вона ніколи не пробачить жінці, яка щаслива, яка набула сім’ю, в той час як потерпіла сім’ю втратила»… Безперечно, Клімань була винна, бо виїхала на зустрічну смугу. Але українці бажають зла один одному доти, поки самі не опиняться у такій ситуації.

— Останнім часом побільшало аварій на дорогах, гинуть люди, а водії-вбивці виплачують відшкодування, по суті, відкуповуються, і все…

— Є люди, які відверто брешуть в очі, вони знають, що винні, але заперечують цей факт. Не можна однакове покарання призначати людині, яка краде все життя, і яка вчинила так з певних причин… Одна людина може ці гроші вкрасти і пропити, а інша — принесе їх у сім’ю. Суд повинен оцінювати критерії, а не чиїсь бажання. Не можна дати умовного терміну, коли людина не визнає вини і не кається…

— Чимало потерпілих відмовляються від грошей «з рук у руки», бо вважають, що таким чином ніби зраджують пам’ять загиблої людини. Йдуть легальним, цивілізованим шляхом, подають позови до суду про відшкодування моральних збитків…

— У випадку з Клімань, вона ще до суду надсилала Бовсунівській гроші. Але та не хотіла їх брати. Проте у позові заявляла: відшкодувати їй півмільйона… Бовсунівській присудили 100 тисяч грн., а батькам Володимира — нічого. Тепер вони звернуться до суду і ще 100 тисяч стягнуть? Суд допустив помилку в цій частині — не визнав батьків потерпілими. Весь світ знає, ти сформулювала вимогу, заявила позов, з цієї хвилини можеш приймати кошти. Є стаття 66 ККУ: «Обставини, що пом’якшують покарання (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення шкоди)». Тому суд її і питав, чому не приймає цих коштів. У мене була справа в Дрогобичі, де жінка двічі збивала на смерть людей, причому два рази була п’яною… І вдруге їй знову дали умовно.