Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Плюшкін» навіть дірявий баняк не викине!

А чистоголіку й порцелянове горнятко заважає... Як ужитися з людьми, що схильні впадати у крайнощі?

Чекаєте Великодня, щоб викинути новорічну ялинку? Перетворили балкон на звалище речей, які “шкода викинути, а тримати у квартирі — ніде”? Уперто колекціонуєте старі газети та порожню пластикову тару? У медицині є таке поняття — патологічне накопичування (“синдром Плюшкіна”). Людина збирає речі, нагромаджує їх у своєму помешканні, але не користується ними. При цьому у квартирі не залишається місця для нормального життя: на ліжку лежать пакети з усіляким непотребом, тарілку з зупою доводиться тримати на колінах — обідній та кухонний столи завалені барахлом, двері у туалет не закриваються...

Зустрічається й інша категорія людей — фанатичні чистоголіки. Ці будуть цілий день носитися з ганчіркою та шваброю у руках і наводити лад у домі. У таких “екземплярів” речі, що вийшли з ладу, морально застаріли або просто набридли, довго не затримуються. Підлога у їхніх домівках начищена до блиску, на меблях — жодної порошинки... Не помешкання, а музей! Знаю одну сімейну пару, яка у прагненні підтримувати ідеальну чистоту у домі дійшла до абсурду. Три кімнати замкнули на ключ і разом з двома дітьми пересилилися у четверту площею 12 кв. м. Раз на день виконували ритуал — чистили килими, пуцували паркет, натирали до блиску креденси. Право сісти на диван чи стілець у цих кімнатах мали лише гості. За їх відсутності меблі накривали... поліетиленовою плівкою.

“Чистоголізм — це пограничний стан (уже не норма, але ще не патологія), — пояснює психолог Наталія Гаріна. — Згідно з класифікацією Карла Леонгарда (1968), чистоголіками найчастіше стають особи з педантичним характером (нерішучі, совісні іпохондрики, які бояться, що перестануть відповідати Я-ідеалам). Педантизм проявляється крайнім формалізмом при виконанні завдань, дотриманням усіх правил (навіть якщо вони шкодять справі), постійними переживаннями на кшталт “як би чого не трапилося”. Наводячи лад у домі, педант заспокоюється (“наводить лад у голові”)”.

Люди, які потерпають від “синдрому Плюшкіна”, мали бідне дитинство або пережили психологічну травму. Болісно переживатимуть розлуку навіть зі старим заіржавілим холодильником “Донбас”... Це вже — не пограничний стан, а серйозна психологічна проблема, вирішувати яку треба при появі перших клінічних проявів.

“Від “синдрому Плюшкіна” найчастіше потерпають люди старшого і похилого віку (“діти війни”), які у дитинстві недоїдали, яким доводилося вистоювати кілометрові черги за дефіцитними товарами, — каже психолог. — Більшість “Плюшкінів” — самотні. Але “збирачами” можуть ставати і молоді, сімейні люди”.

У вашому домі завівся «Плюшкін»? План дій

— Не вимагайте, щоб провів “ревізію” за один день, але чітко встановіть термін, до якого часу повинен навести лад у домі. Нехай починає з тієї кімнати, у якій мотлоху найменше.

— Речі, перед тим як викинути, треба посортувати: в один мішок (коробку) нехай складає ті, які треба вже і негайно відправити “у далеке плавання”, у другий — “сумнівні”, у третій — з якими важко розлучитися. Перед тим, як річ відправиться у третій мішок, задайте “Плюшкіну” кілька запитань: як давно користувався річчю- чи викликає вона у нього позитивні емоції? чи має чим її замінити? Якщо є невизначеність, покладіть речі у другий мішок. А через місяць-два проведіть повторну ревізію.

— Якщо речі шкода викинути, віддайте їх потребуючим: старі ковдри можна відвезти у притулок для бездомних тварин, одяг — покласти біля сміттєвих баків (безхатченки заберуть), дитяче вбрання — віддати у дитбудинок, медикаменти, у яких ще не вийшов термін придатності, — у будинок для людей похилого віку. Предмети інтер’єру (дзеркала, настільні лампи, стільці) можна віднести у благодійну крамничку, де у них вдихнуть друге життя, реставрують, удосконалять та продадуть, а виручені кошти спрямують на благодійні цілі (наприклад, у Львові цим займається ЛМГО “Спільнота взаємодопомоги “Оселя”).