Лебідь зимує на сільському обійсті
Хто б не ішов центральною вулицею села, зверне увагу на обійстя Михайла та Розалії Лавриків, яким поважно походжає білий лебідь-шипун. За кілька місяців свого «квартирування» він став справжньою екзотикою Грушева.
с. Грушів, Дрогобицький район
Цього ПЕРНАТОГО місцеві мешканці зауважили ще ранньої осені. Тоді як інше птаство відлітало у теплі краї, Бистрицею самотньо плавав великий шипун. Через поранене крило майже не піднімався у повітря, здебільшого тримаючись плеса.
Коли ж зів’яла рослинність, а водночас зникло й інше джерело корму — комашня, земноводні, годівлю Кузі (саме таке ймення дісталося дзьобастому) взяли на себе люди. Овочі, шматки батонів тощо щодня приносили до плеса як дорослі, так і дітвора.
Але морози скували річку льодовим панциром. Бідоласі стало ніде подітися. Аби врятувати від смерті, лебедя забрав додому місцевий рибалка Михайло Огар (зять Лавриків).
Гостя підселили до курей. Однак він не «схвалив» таку компанію, видаючи невдоволене шипіння та періодично скубаючи несучок. Довелося виділити окремі «апартаменти» — порожній станок для свинки. Саме тут, на устеленій соломою долівці, проводить ніч символ шляхетності й вірного кохання.
А світанкової пори, щойно господарі прочиняють двері хліва, довгошиїй покидає приміщення. Не затримуючись у тісному дворі, відразу прямує на город. Вочевидь, ця простора ділянка нагадує птахові просторі літні луки.
Їсть Кузя з окремого посуду, куди ґазди щодня намагаються вчасно насипати зерна, тертих буряків, подрібненої, капусти, моркви. Не менше смакують йому й хліб, намочене сіно.
Завдяки такому «меню» пернатий зміцнів, набрався сили. Поволі загоюється рана. Сельчани мають надію, що навесні гордий птах знову підніметься в небеса і пристане до своєї зграї.
