У розриту могилу живих квітів не кидають...
Найстрашніша втрата, яку переживаємо у житті, – це смерть близької людини. Зрозуміло, похорон – не той захід, до якого готуємося заздалегідь.
Сумна звістка застає зненацька, і ми не витрачаємо часу на те, аби дібрати відповідний одяг чи замовити вінок з гладіолусів, які так любив покійний... Однак і така трагічна подія вимагає, аби поводилися відповідним чином. Про тонкощі траурного етикету розповідає к.е.н., волонтер радіо “Марія”, викладач етикету Оксана Горобець.
Співчуття родичам покійного бажано висловлювати усно. Говоріть короткими фразами — близькі померлого не мають часу вислуховувати ваш монолог. Підтримку віруючим людям можна висловити так: “Бог добрий, Бог милосердний! Ми молимося за душу покійного — і ви моліться!”. Невіруючим: “Ми вам дуже співчуваємо. Ви можете розраховувати на нашу підтримку”. Обережно говоріть з батьками, які втратили дитину, — вони можуть відчувати злість на Бога, який забрав їхню кровинку. Скажіть: “Бог забирає тільки найкращих. Видно, ваша дитина була настільки унікальною, що вже встигла виконати свою місію на землі”.
На похорон бажано одягатися у вбрання темних відтінків (необов’язково у чорне — можна у сіре, коричневе, вишневе, але тканина не повинна блищати(!). Жінки на знак трауру повинні пов’язати на голови темні хустини або шалі (якщо обряд відбувається у православній традиції), або одягнути темні капелюшки (якщо покійного відспівуватиме римо-католицький священик). Забороняється з’являтися на похорон у короткій спідниці (мінімальна довжина спідниці — на три пальці вище колін, у православному обряді спідниці мусять прикривати коліна), з глибоким декольте, з яскравим макіяжем, з великою кількістю прикрас. Можете наразитися на неприємний “комплімент” від священика і зачепити почуття родичів померлої людини. Похорон — не те місце, де можна демонструвати свої принади. Якщо новина про похорон застала вас зненацька, можете прийти у тому, у чому були вбрані. Краще прийти у такому вигляді, ніж не прийти взагалі.
Якщо йдете на похорон молодої людини, краще принести живі квіти (але їх не прийнято кидати у яму, в яку закопують покійного). Можна принести вінок зі штучних квітів. Ні греко-католицька, ні римо-католицька, ні православна віри не дають чіткої вказівки, що вінок чи букет, який несете на похорон, повинен складатися з парної кількості квітів. Попри це, дотримуйтеся цієї традиції, аби не викликати в оточення неприємного здивування. Вінки бажано приносити зі стрічками, на яких вказано, від кого цей останній дарунок.
Коли зайдете у помешкання, де прощаються з покійним, скажіть: “Слава Ісусу Христу!” або “Слава Богу!” (у відповідь треба казати: “Слава навіки!”). Помоліться за душу померлого — промовте тричі “Отче наш” і тричі “Богородице Діво” (“Радуйся, Маріє!”). Можна навпаки — спочатку помолитися, а тоді привітатися з присутніми. Якщо ви людина невіруюча (або родичі померлого атеїсти), зайшовши у дім, мовчки кивніть головою.
“Розмовляти” з близькими померлого можна й поглядом. Мовчки покладіть руку на плече, подивіться в очі — цього буває достатньо, щоб висловити співчуття, привітатися та попрощатися. Якщо родина померлого у фінансовій скруті, допоможіть їй грошима (конверт з вкладеними купюрами передайте особисто у руки комусь з найближчих родичів).
Якщо не отримали запрошення на поминальний обід — не йдіть. Не нав’язуйтеся — цим можете викликати роздратування у родичів померлого. Але сходіть на Службу Божу (навіть якщо ви — атеїст). Якщо вдова ховає свого чоловіка або вдівець — свою дружину, і людина залишається сама, їй необхідна підтримка (і матеріальна, і духовна). Кожного дня телефонувати вдові чи вдівцеві не треба. Можна й раз на тиждень або раз на місяць (якщо, крім вас, нею є кому опікуватися). Запросіть цю людину на прогулянку, поговоріть на сторонні теми.
На дев’ятий, сороковий дні та річницю від дня смерті прийнято відвідувати Службу Божу. Якщо не знаєте, де буде правитися заупокійна, — сходіть у найближчу церкву, помоліться за душу померлого.
