Винниківське вино конкурувало із «Трояндою Карпат»

На вихідні у Винниках, що біля Львова, відбувся перший фестиваль сиру і вина, який відроджує давні традиції виноградарства та виноробства (назва міста походить від ремесла, яким у давнину займалися місцеві жителі). Свято організувала Винниківська міська рада. Винниківчан та гостей міста частували винороби із Винників та Закарпаття. На фестиваль вина приїхали гості із міст Таврії та Києва. Не бракувало і сиру. Господині із Закарпатської області та Івано-Франківщини продавали овечу бринзу. На свято сиру і вина до Винників вирушила кореспондент «ВЗ».

Зі самого ранку винороби розклали пляшки до вибору до кольору. Столи із хмільним напоєм декорували гронами винограду та лозою. Підходжу до ятки Братства галицьких виноградарів. Виноградар Євген Сиволобов наливає для дегустації молодого вина — червоного та білого. «Вирощуємо виноградники столових сортів у екологічно чистих районах, зокрема у Винниках, Зимній Воді, — каже пан Сиволобов. — Це для нас хобі та спосіб життя. Самі вино п’ємо і друзів «лікуємо».

У Братства галицьких виноградарів вино на будь-який смак — «Голубок», «Каберне», «Полум’яний», «Віктор». Келих вина продають за 15 гривень, а пляшка коштує 55-70 гривень.

Продавець закарпатських вин із міста Берегового пан Олексій показує коронний напій, який привіз на фестиваль, — п’ятилітрову пляшку десертного вина трирічної витримки «Троянда Карпат». Дизайн пляшки — як витвір мистецтва. Хмільний напій можна наливати зі спе­ціального крана. Пляшку замовляли в Угорщині. У ній вино із рідкісного сорту винограду “рожевий трамінер”. Пан Олексій каже, що вино має унікальний присмак троянди. Пляшка найдешевшого вина коштує 20-25 гривень. «Наші вина не мають порошків, — запевняє продавець Олексій. — Купуємо виноград у людей по півтори гривні за кілограм. З кілограма винограду виходить пляшка вина, тому немає сенсу доливати туди «хімії».

Свято святом, але про проблеми виноробів не забули згадати. «Сьогодні у Закарпатській області працюють лише два заводи, — розповідає пан Олексій. — Колись їх було понад десять. Держава заважає нам працювати. Лише за ліцензію підприє­мець винного заводу має заплатити 500 тисяч гривень на рік. Це непідйомна сума! Кожна третя сім’я Закарпаття вирощує виноградники. Нема де його збувати. З частини винограду виготовляють домашнє вино».

На святі сиру і вина торгували кавою по-турецьки, яку запарювали на очах гостей

(6 гри­вень за філіжанку). Не бракувало яток, де продавали сувеніри із зображенням краєвидів Винників. За магнітик просили 5 гривень, за тарілку —

50-60 гривень. Відвідувачі купували сувеніри ручної роботи із соломи, вишиванки.

Підходжу до ятки, де торгують гончарськими виробами. Глечик продають за 200 гривень, горнятко — за 40. Кожен охочий зміг власноруч виготовити посуд, досвідчений гончар проводив майстер-клас. Школярка Вікторія працює над виготовленням мисочки. Вона майстерно крутить ногами колесо, руками формує виріб, час від часу опускає їх у воду, щоб змити зайву глину. Дівчина розповідає, що під час святкування Дня Винників виготовила аж п’ять виробів.

Підходжу до яток, де продають сири із Закарпаття та Івано-Франківської області. Ціни кусаються. Овеча бринза, овечий сир із пліснявою, пекуча бринза (вистояна понад рік) кош­тують 60 гривень за кілограм. Продавець пані Марія розхвалює товар, дає скуштувати скибочку. «Овечий сир корисніший за коров’ячий тим, що в ньому більше кальцію, — зазначає жінка. — Щоб отримати кілограм сиру, треба видоїти кілька овець. Зараз вівці не дають молока, бо вже осінь».

Продавець пані Світлана торгує традиційними смаколиками Івано-Франківщини — сирними кониками та плетеними косичками (5 гривень за штуку). За кілограм овечого сиру просить 60 гривень. Покупці вишикувалися в чергу, беруть по два-три кілограми.

Гості свята смакували вином, глінтвейном, сиром. Якщо хтось прийшов на свято насуплений, поступово його настрій покращувався — у геометричній прогресії від кількості випитих келихів вина.