«Популярне намисто у кілька рядів, із червоних або білих коралів…»

Він розповів, що навчальний заклад поселяє переселенців у своїх гуртожитках. Так Варгамяни опинилися у місті Лева.

— Я навчалася у Херсоні, у Міжнародній академії управління персоналом. За фахом менеджерка соціології і зв’язків з громадськістю, — каже Сусанна Варгамян. До речі, її ім’я досить популярне у Вірменії, з грецької перекладається як «біла лілія». — У Херсоні працювала у продуктовому магазині. У літній сезон — у курортних кафе у Херсонській області.

Перші дні великої війни… Це був жах! О 5-й годині ранку подзвонила наша сусідка і сказала, що почалася війна. Ми уже чули вибухи. Орки били по Чорнобаївському аеропорту. Була паніка, усі були розгублені… Не знали, що робити.

Три з половиною місяці ми жили в окупації. Залишатися в Херсоні було небезпечно. Ти там був ніхто, з тобою могли зробити все що завгодно. Було важко, дитина не бачила ні йогуртів, ні ковбаси — усі продукти щезли з магазинів… Тому вирішили їхати до Львова. В університеті імені Івана Франка навчався мій рідний брат. Сказав, що навчальний заклад поселяє переселенців у своїх гуртожитках.

Виїхати з Херсона ми змогли не одразу. Було так, що кілька днів стояли, але так і не змогли перетнути пункт пропуску. Перетнули КПП дивом, якщо чесно… Коли ми їхали, я по дорозі нарахувала близько 60 КПП, розташованих через 100−200 метрів один від одного. Окрім росіян, там були представники «лнр-днр», які вступили у російську армію і прийшли нас «освобождать»… Вони усіх ретельно перевіряли. На відміну від російських солдатів, ті були одягнуті, як бомжі… Зате з автоматами, тому й відчували владу.

Це був останній день, коли пропускали через той КПП. Був у Запорізькій області… Коли ми виїхали з окупації і побачили український пост — це був як ковток свіжого повітря! У такі миті почуваєшся вільною людиною.

У Львові, у студентському гуртожитку, нам дали кімнатку. Багато речей зі собою ми не змогли взяти. У першу чергу взяли речі для дитини і одяг на зміну для себе. Мені здавалося, все це швидко закінчиться. У той час у Херсоні були протести. Танки, бетеери їздили містом…

Мій батько залишався у Херсоні. Наші з батьками будинки поруч. Мама теж виїхала до Львова, їй потрібно було робити операцію. Коли росіяни 2023-го підірвали Каховську ГЕС, усі будинки почало затоплювати. Батько деякий час ще жив у сусідів, а потім теж приїхав до Львова.

Усі ці будинки треба зносити й будувати нові. Жити у них неможливо. У нашому будинку стін немає, залишилася лише солома… Вода стояла тиждень.

Потім потроху почала спадати. Цілі вулиці та райони пішли під воду… Окуповані Олешки майже повністю затопило.

— Як давали собі раду у Львові? — запитую Сусанну.

— Коли ми з чоловіком та сином приїхали до Львова, морально було важко. Розумієш, що твій дім окупований, і зробити нічого не можеш… Був такий стан: не знаєш, що робити, не можеш побудувати жодних планів. Ми були розгублені… Дитині потрібен був візочок. Тих речей, що ми взяли, не вистачало. Хтось щось приносив у гуртожиток. Ми отримували «гуманітарку». Чоловік влаштувався на роботу водієм. Ми орендували квартиру. Я була вдома з дитиною.

— Наприкінці 2022 року я віддала дитину у садочок, — продовжує розмову Сусанна. — У мене з’явився вільний час. Побачила в Інтернеті, що деякі громадські організації («ВОНА», «Вільна», «Горіховий дім») проводять тренінги, семінари для переселенців. Вирішила зареєструватися. Потрапила на один семінар, мені сподобалося. Потім пішла на другий семінар. І так потроху почала з цього депресивного стану виходити… Ці семінари дали мені поштовх. Я зрозуміла, що мені потрібно щось робити!

Намагалася знайти роботу у Львові. Мені запропонували працю на пів дня, але зарплата була мінімальна — 6 тисяч грн. Цих коштів, звісно, недостатньо. Оренда квартири висока, у нас багато витрат.

До великої війни я працювала у Херсоні в магазині, де торгувала фурнітурою до прикрас. Сама робила прикраси з натурального каміння, це було моє хобі. У Львові знову почала робити прикраси, мене це заспокоювало. Якось громадська організація «ВОНА» запросила мене на ярмарок — презентувати мої прикраси. Я прийшла, деякі роботи у мене купили.

— Хобі стало вашою роботою? — запитую.

— Наразі не можу сказати, що це повноцінна робота (побачити роботи Сусанни можна в Іnstagram на сторінці Vinea BeStone. — Авт.). Я часто беру участь у різноманітних ярмарках. Це можуть бути благодійні ярмарки, де збирають кошти для військових ЗСУ.

— Розкажіть, які камені ви використовуєте у своїх прикрасах?

— Використовую переважно натуральне каміння, але є також імітація. Це може бути чеське, австралійське скло. Роблю намиста, браслети, сережки, персні.

— Скільки коштують ваші прикраси? Чи підбираєте їх за гороскопом, наприклад?

— Вартість прикрас — від 350 грн і більше. Усе залежить від каміння — є дорожчі камені, є дешевші. Підбираю каміння за датою народження, або за його властивостями. Є камені, що приносять удачу, гроші, енергію, захищають від лихого ока… У Львові почала робити вервечки з медальйонами святих, наприклад, зі святим Бенедиктом або Дівою Марією.

— На прикраси попит найбільший?

— Популярне намисто у кілька рядів, із червоних або білих коралів. Роблю на замовлення з натурального каміння також зґарди (традиційні гуцульські нагрудні прикраси-обереги. — Авт.). Це недешева річ. У такі прикраси йде дуже багато різного каміння.

Загалом, на кожен товар є свій покупець. Хто любить золото, купуватиме золото. Кому подобається натуральне каміння, обиратиме його… У мене є знайома, якій не подобалися такі камінчики. Казала, «Це не моє!». Якось я їй подарувала браслет — за її датою народження. У ньому було різне каміння — хризопрас, бірюза… Їй сподобалося. Тепер у неї велика колекція прикрас до різних подій.

— Які прикраси є у вас?

— Ой, у мене дуже багато різних прикрас (усміхається. — Авт.). Мені подобається синій авантюрин, його ще називають «Ночі Каїра». Це камінь удачі! Також мені подобаються аквамарин та гранат.

— Чи може камінь змінювати енергетику, покращувати настрій? — запитую майстриню наостанок.

— Хтось вірить у це, хтось не вірить… Навіть якщо ви не вірите у те, що камінь додає сил та енергії, найперша функція браслета, наприклад, — це захист від негативної енергетики, від лихого ока тощо. Живемо у часі війни, де багато стресу. Людина, коли стресує, має панічні атаки, може взяти браслет і просто перебирати камінчики. Це її заспокоїть. Про це багато говорять психологи. Я не роблю прикрас, коли у мене поганий настрій. Енергетика людини, яка робить прикрасу, — теж важлива.