Нова парадигма? Але на стару імперську музику…

Проведення конференції було викликане тим, що в головах російських політиків і чиновників створилася справжня каша стосовно місця і ролі росії в нинішньому світі. Офіційно це було написано так: завданням конференції є «формулювання нової парадигми мислення на основі фундаментальних наукових знань та традиційних цінностей, властивих російській багатонаціональній культурі». Словом, потрібна нова парадигма? А де стара? І в чому вона полягала? І чому вона не влаштовує росію? Шукати відповіді у виступах того ж Цекова годі було, він затягнув стару пісню про «фундаментальну працю відомого геополітика та філософа Миколи Данилевського, який спочиває у кримській землі, що вельми символічно. Ще в середині XIX століття М. Данилевський представив у своїй книзі „росія і Європа“ теорію про культурно-історичні типи…»

Розказавши, в чому полягає задум Миколи Данилевського, Сергій Цеков зробив сміливий «крок вперед»: він заявив: «вважаю, що російська цивілізація є найважливішим із основних культурно-історичних типів у світовому співтоваристві, а Крим — це духовна основа російської цивілізації, оскільки саме тут зародилася православна віра». Таким чином в зал конференції було вкинуто ідеологічну «ракету «Бурєвєстнік», «аналогів якої нема ніде в світі». Якщо сам Данилевський російський «культурно-історичний тип» розглядав нарівні з іншими, то Цеков його перевершив. По-перше в тому, що не дивлячись на варварський тип російської політики, російської війни, російського життя назвав цивілізацією той російський світ, який демонструє себе як антицивілізація. По-друге, що назвав «російський світ» «найважливішим із основних культурно-історичних типів у світовому співтоваристві». А інші не важливі? Чому ж тоді Данилевський їх описував на рівні з іншими? По-третє тому, що Цеков, маніпулюючи реальною історією, стверджував, що «Крим — це духовна основа російської цивілізації, оскільки саме тут зародилася православна віра».

Хоча віра зародилася не в Криму, а анексований російською зброєю і убивствами шляхом ліквідації Кримського ханства півострів не міг стати «духовною основою» завойовників. Цеков повторив слова Інокентія Борисова з середини XIX століття, які раніше нинішні російські політики соромились навіть говорити, що «Крим — це російський Афон». З іншого боку, депутат держдуми, професор Фінансового університету при уряді рф Олег Матвєйчев, говорячи про боротьбу росії, підкреслював, що спорідненість «між нашою та західноєвропейською цивілізацією» ще не втрачено, «та й запропонувати ми хочемо загальнолюдський проект, що саме по собі є універсальним, а універсалізм є маркером європейської ідентичності. Тому може «не варто від неї гаряче відхрещуватися, заганяючи себе в глибини неоординства?» Таким чином, учасники конференції розділилися на два «інтелектуальні типи»: одні за Цековим стверджували перевагу росії над всім світом, інші їм заперечували: ми поряд з іншими цивілізаціями.

Наприклад, відомий «політолог», що називає себе «директором вищої політичної школи імені І. Ільїна» Олександр Дугін у своєму відеозверненні стверджував, що «Захід викликає огиду», «проте Захід увійшов до нашої свідомості дуже глибоко. Спроба побудувати самостійно суверенно російську думку 150 років тому було перервано. І лише тепер склалися історичні умови у тому, щоб продовжити те, що робили слов’янофіли, російські релігійні філософи, які виявили православну традицію. У якомусь сенсі зараз розпочалося створення російської філософії. І тут дуже важливою є максимальна дистанція від Заходу. Ми повинні знати і розуміти його, але при цьому вибудовувати по відношенню до нього максимальну дистанцію». Він підкреслив далі, що «Крим — це частка античності, еллінізму, візантизму. Тобто це унікальна історична територія». Все так, Крим дійсно «частка античності, еллінізму, візантизму», але до чого тут росія? До того, що час від часу приходила сюди з війною і вбивала місцевих жителів? З іншого боку, той же Матвєйчев стверджує, що росія повинна триматися не стільки «за основи багатополярного світу, скільки за можливість запропонувати новий універсальний проект для всього людства, проект христологічний за своїм людинолюбством, що цілком властиво російському месіанству». Це, можливо, було б справедливо, якби за російським месіанством слідувало дійсне людинолюбство, а не танки, не війна, вбивства і пограбування.

Тому його висновок «ми претендуємо на те, щоб бути у світі «моральним камертоном», виглядає як безсила претензія, за якою стоять брехливі «цінності», за якою не було і нема правди. На конференції періодично спливала твереза думка, що вже слід «перестати постійно стверджувати як завчену мантру «росія не Європа». Навіть якщо це й так, не треба зациклюватися на цьому одиничному аспекті такого складного шляху відновлення справжнього суверенітету: культурного, інформаційного, економічного та політико-міжнародного». При цьому «відновлення суверенітету» трактувалось практично як «визволення», залишалось тільки знайти, хто ж на росію і коли напав — і як поневолив? Словом, можемо констатувати, що російські пропагандисти загубилися в лісі своїх же штучних дефініцій і парадигм, і на конференції не вщухала суперечка: «чи є ми частиною загальноєвропейської цивілізації, чи все ж таки належимо до окремої цивілізації, чи будуємо ми окремий унікальний випадок… слов’яно-російської цивілізації, чи ми все-таки претендуємо на новий принцип людства? У цьому випадку ми за умовчанням доводимо генетичну спорідненість із західноєвропейською моделлю, вважаючи, що саме наші цінності є загальнолюдськими, і тоді питання полягає лише у зміні лідерства та у боротьбі за лідерство та за трансляцію наших традиційних цінностей…»

Хоча по всьому видно, що ці тренди і нові парадигми не позначаються на реальній практиці, оскільки обговорюючи практики викладання курсів «Основи російської державності» та «Історії росії», вони притримувались старих принципів. В атмосфері конференції раз за разом виринало підсвідоме розуміння того, що такій росії, якою вона є зараз, приходить кінець. Попереду трансформація не менш болісна, ніж раніше. Сергій Цеков сказав, як висновок: «Сьогодні наша найголовніша ідея — збереження та розвиток російської держави. Ми не повинні забувати сумний історичний досвід XX століття, коли наша країна двічі руйнувалася: у 1917-му та у 1991 роках. Дуже важливо не допустити повторення тієї історії». Однак вони ще не розуміють, що така сьогоднішня російська політична думка не владна над історією…