Не лише 300 каратів, а й багата історія

На аукціоні Sotheby’s Royal and Precious Jewels у Женеві (Швейцарія) виготовлене у XVIII столітті діамантове намисто продали за 4,8 мільйона доларів. Організатори торгів задоволені, адже очікували, що виручать максимум 2,8 мільйона… Що ж так стимулювало анонімного покупця? Історичний скандал, із яким пов’язують цю коштовність.

Як розповів керівник ювелірного відді­лу Sotheby’s Андрес Корреаль, намисто, оздоблене діамантами вагою 300 каратів, придбала жінка (побажала залишитися невідо­мою). «Вона була готова за нього битися, і зро­била це, — зазначив Корреаль в інтерв'ю AFP. — Шалена ніч. Переможниця торгів у захопленні.

Без сумніву, на ринку є ніша для ювелір­них виробів із цікавою історією. Люди купу­ють не лише виріб, а й цілу історію, яка з ним пов’язана".

Про що саме мова? Як вважають, принай­мні частина діамантів у проданому в Женеві на­мисті походить від коштовності, яка свого часу спричинила епізод французької історії, відо­мий як Скандал із намистом. Ідеться про події 1780-х років. Тоді цю прикрасу купила графиня Жанна де ля Мотт — але не для себе, а для то­дішньої королеви Марії Антуанетти, що начеб­то не хотіла зайвий раз дратувати свого чоло­віка Луї (Людовіка) XVI придбанням чергової коштовності… Але про те, що намисто призна­чалося саме королеві, все одно стало відомо. Цей факт буцімто ще більше заплямив репута­цію монаршої родини — як такої, що розтринь­кує «народні» гроші. А коли невдовзі вибухнула Французька революція, Скандал із намистом збільшив кількість тих, хто бажав Марії Антуа­нетті й Луї смерті (1793 року скинутим королю й королеві відрубали голови).

Історичне намисто потрапило на аукціон у Женеві з колекції азійського власника. Як роз­повів Корреаль, прикраса багато разів перехо­дила з рук у руки. Зокрема, від початку ХХ сто­ліття коштовність належала маркізам Енґлсі. Членкині цієї аристократичної англійської роди­ни двічі одягали це намисто, зокрема на коро­націях британських монархів — короля Джорджа VI 1937 року і його доньки, королеви Єлизаве­ти II, 1953-го.