«Коли у Херсоні прийшла в укриття на зустріч, відчула: там пахне свіжоспеченим хлібом»

Поетеса Тетяна Власова вірші пише давно. Не раз виступала з поетичним словом перед слухачами. 2021-го видала свою першу книжку, цьогоріч — другу. А тепер спакувала валізку і вирушила у тур містами України, щоб віч-на-віч поспілкуватися з українцями, розповісти багато цікавого і послухати їхні історії. 4 серпня пані Тетяна приїде до Львова — у місто своєї студентської юності, де читатиме старі і нові вірші…

— Тетяно, ви зараз у великому турі містами України. 25 міст — це доволі амбітно. Що стало поштовхом для такого масштабного маршруту?

— Передусім це моє внутрішнє відчуття того, що поезія має звучати. Не лише у книгах чи в соцмережах — а наживо, тут і тепер. Я відчула потребу поїхати до людей з чимось дуже простим і водночас сильним — зі словом, із поезією. Мені здається, що тур «Вільність» — це не просто презентація книги, це понад тридцять зустрічей зі свободою в різних її вимірах, із нашими емоціями, які ми часто приховуємо. Саме поезія часто стає поштовхом для того, щоб ці емоції знайшли вихід — і нам від цього стало трішки легше. У турі 25 міст, але презентацій більше, адже в деяких містах я проводжу по 2−3 зустрічі.

— У межах туру у вас будуть презентації, окрім інших міст, у Львові та Дрогобичі.

— Так, і я цьому дуже тішуся. У Львові я навчалася — закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Тож дуже радію кожній можливості приїхати у місто, де минули мої студентські роки. Презентація у Львові відбудеться у понеділок, 4 серпня, у Книгарні Є, що на проспекті Свободи. А напередодні я приїду в Дрогобич. Вхід на обидва заходи вільний, під час презентацій проводиться благодійний збір на потреби війська. Запрошую всіх і дуже чекаю зустрічі!

— Як вас зустрічає аудиторія в різних містах? Чи відчуваєте різницю у настроях і запитах?

— Це насправді дуже цікаве відчуття і навіть дослідження. Мені загалом дуже цікаво спостерігати за людьми, і в цьому турі я відчуваю повну свободу цього. Особливої різниці в настроях, чесно кажучи, не спостерігаю — у кожному місті ми говоримо про нашу силу і витривалість, про гідність та історію, про свободу та любов. У кожному місті звучить щось своє, але всюди є ця глибока людська потреба почути і бути почутими. Люди часто приходять не лише послухати поезію, а щоб принести власну історію, прожити її разом. Я збираю ці історію, бережу їх і дуже ціную, що люди мені їх довіряють.

— Які міста особливо запам’ятались?

— Напевно, Херсон. Ми не афішували презентацію там із міркувань безпеки. І мені було дуже прикро, коли, оприлюднивши графік туру, я отримала кілька повідомлень від херсонців — мовляв, ви знову нас оминаєте. Між Миколаєвом та Одесою організатори влаштували мені презентацію в Українському культурному центрі в Херсоні. І це була чи не найзворушливіша зустріч. Уявіть лише: ми їдемо порожнім містом, дуже швидко, щоб часом не потрапити під обстріл. Виходимо з автівки, йдемо в укриття, де має відбутися зустріч — і я розумію, що там пахне свіжоспеченим хлібом. Там розташована маленька херсонська пекарня. І це було для мене так символічно — посеред міста, яке стільки всього переживає, люди все одно печуть хліб, бо це частина нас, нашої ідентичності. Я заходжу в укриття — а там стільки людей! Справжній український куточок посеред Херсона. Ми розмовляли понад дві години — плакали, сміялися, обіймалися. Мені дуже дякували за те, що я приїхала. А я думала про те, що не приїхати я не могла.

— Розкажіть про нову збірку. Чому вона має назву «Вільність», і чим вона відрізняється від ваших попередніх робіт?

— Моя перша збірка «Ефект близькості» вийшла у 2021-му році. І тоді я була переконана, що наступна називатиметься «Ефект відчуження». Хотіла створити таку наче поетичну дилогію. Але почалася повномасштабна війна і стало зрозуміло, що тепер не до відчуження і взагалі хочеться писати про інші сенси. У перший місяць великої війни не могла писати взагалі, а потім емоції наче розгерметизувало — і я почала писати свідомо, розуміючи, що це буде збірка. У «Вільності» майже всі вірші написані після початку повномасштабної війни, є лише декілька старих поезій, які мені здалися доречними. Я не хотіла написати сумну поетичну збірку. І мені здається, що у «Вільності» мені вдалося дотриматися балансу між сумним і світлим. Так, там багато війни, але багато й любові, яка дає нам силу. І попри те, що у збірці підняті болючі теми та розкриті важкі історії — у ній також є багато світла, тепла і надії. А з назвою все просто — я шукала коротке слово, яке б стало тією «парасолькою» для загального настрою і концепції книги. І знайшла саме слово «вільність». У завершальному вірші збірки стає зрозуміло, чому вона називається саме так.

— Ви часто говорите про поезію як про інструмент мислення. У чому, на вашу думку, її роль сьогодні — в Україні, у світі?

— Поезія — це не втеча від реальності, а спосіб її зрозуміти. Це акт глибокого внутрішнього опору. В Україні зараз поезія стала чимось дуже тілесним і конкретним: вона допомагає вижити, згадати, вшанувати, назвати. Водночас вона дає можливість уявити інше майбутнє. А у світі, де інфопростір забитий галасом, поезія — це тиша, яка говорить. Окрім того, зараз для нас поезія — це метод свідчення, фіксації. Вірш закарбовує те, що відбувається тут і зараз. І перетворюється також на потужний інструмент архівації нашої колективної пам’яті.

— Чи змінилася ваша мова після 2022 року?

— Радикально. Вона стала коротшою, нервовішою. Багато пауз. Менше прикрас. Більше крові. Водночас з’явилася нова ніжність — дуже обережна, тендітна.

— Що вас найбільше надихає у цьому турі?

— Звісно, люди. Їхнє мовчання під час читань. Їхні очі. Сльози і тихі обійми після презентацій. Це дуже важливі відчуття.

— І наостанок — що для вас сьогодні означає бути поетесою?

— Напевно, це щось на кшталт бути живою антеною. Слухати і чути те, що вібрує у повітрі. Бути чесною. І мати сміливість промовляти — навіть коли голос тремтить.