«Від початку війни не спілкуюся з російськими колегами і не виконую творів російських композиторів»

Голос України у світі, оперна співачка Зоряна Кушплер, багаторічна солістка Віденської національної опери, професорка співу в університеті Моцартеум (м. Зальцбург, Австрія) презентувала унікальний для світової музичної культури альбом «Ukrainian InterMezzo/Українське ІнтерМеццо», виданий всесвітньо відомою австрійською студією звукозапису Gramola. Диск зібрав як самостійні вокальні твори, зокрема романси, так і арії з опер «Тарас Бульба», «Назар Стодоля» і «Богдан Хмельницький».

«Це історія про мою кра­їну і мою культуру, мій шлях боротьби за сво­боду України», — каже викона­виця. Ця розмова журналістки «ВЗ» із Зоряною Кушплер — про благодійність, українських бі­женців в Австрії, закулісся робо­ти у Віденській опері, міфи про «великую русскую культуру», однокурсника Василя Сліпака та Різдвяні традиції, які українка береже, живучи вже багато ро­ків в Австрії.

— Пані Зоряно, вихід вашо­го альбому «Українське Інтер­Меццо» припав на Різдвяно-Новорічні свята. Прекрасний подарунок меломанам під ялинку! Уже відбулася його презентація у Відні. Ви заду­мували цей диск передовсім для іноземного слухача. Які відгуки?

— Уже багато років живу за межами України і розумію, що українська музика є практич­но Terra incognita для широкого загалу. Відчула, що саме зараз світ має більше дізнатися про нашу музичну культуру. Тому цей диск задумувала власне для того, щоб ознайомити світову спільноту поціновувачів класич­ної музики з українськими ком­позиторами та їхніми творами. Мені здається, що своєї мети я досягла. Відгуки дуже добрі! Диск продається жваво, і це по­казник інтересу насамперед до українського репертуару, що представлений на ньому.

— «Українське ІнтерМеццо» ви записували влітку 2022-го у Львові разом із луганським оркестром-біженцем, який у 2014-му переїхав у Сіверсько­донецьк, а торік був змуше­ний релокуватися до Львова. Для творчих людей, музикан­тів такі трагічні події особливо болісні. Що розповідали вам луганські оркестранти, дехто з яких втікав з Донбасу навіть без інструментів?..

— Усе чути на компакт-диску. Усі емоції — емоції війни, втра­ти, втечі, — усе це відчувається в кожній ноті протягом усього альбому. Ми з оркестром зу­стрілися у Львові у серпні 2022 року і почали одразу працюва­ти. Усе це разом відчували і пе­редавали в музиці. Слухач зро­зуміє, про що я.

— За час великої війни ви організовували і брали участь у десятках благодійних кон­цертів на підтримку України. Наскільки активно європей­ське музичне товариство до­лучалося до цих ініціатив?

— Перший благодійний кон­церт на підтримку України в Ав­стрії я провела 8 березня 2022 року у Віденському соборі Свя­того Штефана. Мої колеги, дру­зі, найкращі музиканти Австрії, абсолютно безкоштовно взя­ли участь у цьому концерті. Без­коштовно грав цілий оркестр! 1400 місць було продано за три дні. У цей вечір ми зібрали по­над 70 тисяч євро для України!

Загалом за період війни я за­співала близько 40 благодійних концертів. Це і концерт у Ельб­ській філармонії, філармонії у Гамбурзі. До речі, цей концерт співорганізовувала моя сестра-близнючка, піаністка Олена Кушплер. Брали участь також Шимановський квартет, Юрій Андрухович та інші прекрасні митці. За цей вечір ми зібрали понад 100 тисяч євро.

— Ви вже 25 років живете за межами України — від часу вашого вступу до Гамбурзької музичної академії 1998-го. Відтоді побудували кар’єру, якій може позаздрити не одна оперна співачка: вам аплодували Париж, Лондон, Мюнхен, Нью-Йорк, Токіо, Шанхай… Ви співали з Пла­сідо Домінго, Рамоном Вар­гасом та іншими видатними співаками. Чи часто доводи­лося зустрічатися з уперед­женим ставленням до себе як до іноземки?

— Я завжди пишалася і пи­шаюся своїм походженням. І в першу чергу наголошую, що я з України! Для мене дуже важли­вою є власна ідентифікація, це виховую і в своєму синові. Якщо ти пишаєшся своїми витоками і робиш свою роботу на всі сто відсотків, причому завжди, то упереджень у ставленні до тебе бути не може. Такий мій особис­тий досвід.

— Майже п’ятнадцять років ви були солісткою Віденської опери, куди вас і зараз за­прошують як солістку. У чому особливість роботи в таких знаменитих світових операх, як Віденська? Можливо, мо­жете порівняти із буднями українських оперних театрів?

— Порівняти не можу, бо ніко­ли не працювала в українсько­му театрі як стала солістка. Тому буду говорити про Віденську оперу. У цьому театрі найбіль­ший у світі репертуар — 54 опе­ри, які щосезону в такій кількос­ті. Щороку до восьми прем’єр. Репертуар сягає від бароко до модерну. Потужний репертуар з творів Моцарта, Ваґнера, Вер­ді, Пуччіні, Ріхарда Штрауса (не плутати з Йоганом Штраусом, який писав оперети)… Наван­таження для постійних солістів величезне. Увечері співаєш ви­ставу, а на ранок на 10.00 тебе викликають на репетицію до ін­шої опери. По дорозі можуть подзвонити і сповістити, що ти в цей вечір третю виставу співа­єш, бо колега захворіла, а ти — перша у списку на заміну… Але я любила цей адреналін! Тому ці 14 років в театрі на постійно­му контракті були мені в радість.

— Повномасштабна війна росії проти України стала по­штовхом до розвінчання ба­гатьох міфів про «великую русскую культуру». У світі класичної музики, в оперно­му світі ці міфи і ця «велич» особливо потужні. Які проце­си ви помітили за останні два роки у цьому напрямі?

— Як на мене, то поволі цей ефект перестає діяти… Всіх, кого «відміняли», знову кличуть виступати… Особисто я від по­чатку війни припинила спілку­вання з російськими колегами, які не висловилися проти війни або продовжують виступати в росії, а також не виконую творів російських композиторів.

— Чи у світі класичної музи­ки зріс інтерес до української музики?

— Інтерес однозначно є. І тому важливо представляти українську музику в якісному ви­конанні.

— Цієї зими ви вдруге голо­вуєте у Львові у журі конкурсу молодих вокалістів імені Ва­силя Сліпака. Василь був ва­шим однокурсником. Згодом ви обоє зробили приголом­шливі кар’єри в Європі. Яким запам’ятався вам Василь, Ге­рой України?

— Василь — не просто мій од­нокурсник, він — мій улюбле­ний однокурсник. Він був над­звичайно талановитим. Бог дав йому все! Сценічну фактуру, ро­зум, хист і прекрасний голос. Василь вільно розмовляв кіль­кома мовами: французькою, іта­лійською, англійською. Ми були дуже великими приятелями. І на заняттях із бального танцю в му­зичній академії завжди стояли в парі. Я бачу його просто зараз перед собою… Нас єднало по­чуття гумору і любов до співу. Ми бачилися кілька разів у Парижі, коли я там співала. Мали плани виступити разом у Львові у ви­ставі «Кармен». Не судилося…

— У вас — дуже творча сім’я. Ваш батько Ігор Кушп­лер був видатним оперним співаком, народним артис­том України (загинув в авто­катастрофі одинадцять років тому. — Г. Г.). Ваша сестра-близнючка Олена Кушплер — піаністка, як і ваша мама Ада Кушплер. У творчості зростає і ваш 9-річний син Марко. Які настанови, перейняті свого часу від батька, даєте синові у творчих починаннях?

— Тато мені завжди казав, що будь-яку освіту треба дава­ти професійну, а не аматорську. До всього, за що берешся, тре­ба ставитися серйозно, відпові­дально і доводити справу до кін­ця. Ці слова я передаю синові, а також українську пісню, яку мій тато так любив. Він би своєму онукові їх співав і казки розпо­відав. Тато був прекрасним опо­відачем казок! Ми з сестрою на них виросли. Тепер я оповідаю казки синові. У мене від тата ба­гато уподобань і хисту.

— Марко, народжений в Ав­стрії, вільно володіє україн­ською. Відвідує у Відні укра­їнську школу?

— О, так! У Відні є фантастич­на українська суботня школа. Гадаю, що другої такої годі й шу­кати. До повномасштабної війни там навчалося 250 учнів, а зараз — 1000! Школа працює в субо­ту та неділю у три зміни. Окрім звичайних уроків, син відвідує і український «Пласт». У Відні бути українцем нескладно — аби мати бажання!

— Австрія прийняла понад 50 тисяч українських біжен­ців. Чи з багатьма українця­ми, здебільшого українками, які тікали від війни, вам до­водилося перетинатися за останні два роки? Може, є якась персональна історія, що вразила вас?

— Історій безліч… Але знаєте, ті, хто пережив трагедію, не го­ворять про неї. Це великий біль, який ти бачиш в очах цих лю­дей… Але одну історію все ж роз­кажу. Це історія про маму Ольгу і її онкохворого хлопчика Петри­ка. Я знала цю сім’ю ще до війни і допомагала їм з лікуванням. Коли почалося повномасштаб­не вторгнення, ми з Олею весь час були у контакті. Це героїчна жінка! Коли почали обстрілюва­ти Київ, вона добилася того, щоб її з сином «швидкою» довезли до Відня. Снаряди вибухали поруч з дорогою, якою вони їхали. А у квартиру, яку вона винаймала, лікуючи у київській клініці сина, наступного дня влучив снаряд і все знищив… Зараз вони у Від­ні в безпеці, але далі борються за життя Петрика. Вірю, що з та­кою мамою Петрик має подола­ти хворобу!

— Наша розмова відбува­ється напередодні Різдвяно-Новорічних свят. Яких укра­їнських Різдвяних традицій дотримується ваша сім’я?

— Цього року будемо святку­вати Різдво не двічі, а один раз — 24/25 грудня. Це велика радість для греко-католиків! Дякую вла­диці Святославу, з яким я зна­йома вже багато років, за мудре рішення. Ну, а традиції в нас такі: 12 страв (це кожного року че­лендж). Кутю робить моя мама — це її «недоторкана» страва. Вдя­гаємо українські строї. Кілька років тому я започаткувала тра­дицію вішати на вільні стільці за столом вишиванки мого дідуся і мого тата. Таким чином вшано­вуємо їхню пам’ять. Колядуємо, приймаємо вертеп, який щоро­ку робить Українська суботня школа.

Довідка «ВЗ»

Зоряна Кушплер закінчила Львівську середню спеці­альну музичну школу ім. С. Крушельницької за класом скрипки. Випускниця вокального факультету Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка та Гамбурзької музичної академії. Лауреатка міжнародних конкурсів. З 2007-го по 2020 р. була сталою солісткою Ві­денської національної опери. З 2020 р. Зоряна Кушплер продовжує активно виступати як запрошена солістка у Ві­денській національній опері, а також у Фольксопері у Від­ні. Творча діяльність тісно пов’язує співачку і з Україною. Неодноразово виконувала партію Кармен у Національ­ній опері України у Києві та в Одеському театрі опери та балету. У 2021 р. Зоряні Кушплер було присвоєно орден Княгині Ольги ІІІ ступеня за заслуги перед Державою. З 2023 р. Зоряна Кушплер є професором співу в універси­теті Моцартеум у місті Зальцбурзі (Австрія).