«Видаваймо цю книгу, мені у Бучі потрібні гроші на новий котел»

«Я написала нову книгу про війну» — оголосила 7 серпня 2022 відома львівська письменниця та бізнес-тренерка Людмила Калабуха у соцмережах. А вже наприкінці місяця спішно додруковували тираж. Бо ще до виходу книги був розкуплений перший анонсований наклад і авторці писали сотні людей із проханням надіслати їм нову книгу.

У чому секрет популярності книг Людмили Калабухи? І як написати та видати власну книгу навіть під час війни — говоримо з авторкою.

— Людмило, ви бізнес-тренерка, краща Бізнес-блогерка України 2019, почесна амбасадорка ООН з розвитку жіночого підприємництва в Україні і основна ваша тема — це продажі. Як вдалося увірвалися на письменницький олімп і вже з третьою книгою збираєте врожай нагород та народної любові?

— За 29 років у продажах маю чим поділитися. Як своїм досвідом, так і історіями неймовірних людей, які мене оточують.

Я пишу історії реальних людей, яка називається модним словом нон-фікшн. Та даю конкретні поради щодо продажів, складних переговорів, роботи з критикою та хейтом, розвитку бізнесу в будь-яких умовах з мінімальними вкладеннями і навіть без них. А виходять книги для широкого загалу, де кожен знаходить своє.

Вразила читачка-сексологиня, що написала:

«Брала з вашої книги методику з налагоджування стосунків зі свекрухою для своєї клієнтки. Завдяки вашій стратегії припинилися скандали й у сім’ю повернувся секс».

Отак творю добро. Нагадую, це книги про бізнес (сміється, — ред.).

— Як вдається зацікавити широку читацьку аудиторію?

— Мене саму це досі вражає. Я писала історії, які розказувала у колі друзів та поради щодо продажів, а їх читають навіть підлітки (мами не можуть натішитися, що дитина сидить з книжкою). Читачі надсилають відео та фото, як читають їхні літні батьки (мені аж ніяково, бо там є історії й 18+). І пишуть: «Це про мене книга, вона з мого життя написана, у кожній історії головна героїня — я».

— Книга «Зробіть НАВПАКИ: життя та продажі ДО і ПІД ЧАС ВІЙНИ» вийшла в серпні 2022. Ви її написали та здали в друк ще весною? У найскладніший для нашої країни час…

— Довго відкидала цю ідею й знову до неї поверталася. Хапалася за неї, як за рятівне коло, під час повітряних тривог і після прочитання страшних новин.

У березні 2022 посипалися повідомлення від читачів про те, що мої книги брали із собою у невідомість. Читали в укриттях, перечитували, знаходили сили й мотивацію не тільки продавати, а й жити, куди б не закинула війна.

Інтернет-книгарні почали робити великі замовлення. Виявляється, зі складів, врятованих з-під обстрілів з Харкова і Києва, все одразу продалося. А вже за місяць від початку війни продажі повернулися на довоєнний рівень.

Запитували про нову книгу, вихід якої був анонсований на травень 2022.

І в один день майже одночасно я отримую два повідомлення:

«З хати вкрали все, що можна було відкрутити і винести. Розстріляли всі шафи, дзеркала, унітаз, вікна, котел, машину в гаражі. Але ми такі щасливі були, що залишилися стіни і дах — нам було куди повернутися! І ми — живі! Знаєте хто нас врятував? Наш собака! Саме через нього й виїхали з Бучі в перші дні — ну куди з алабаєм в укриття?

Людмило, ви хотіли книгу видавати, давайте це зробимо. Мені вкрай потрібні гроші, щоб купити новий котел" - написала мені моя верстальниця, що живе в Бучі.

«З 24.02 ми не прийняли жодного великого замовлення. А нам треба завантажити роботою людей, щоб зберегти їм робочі місця. Ви ж хотіли видавати третю книгу, ми її чекаємо» — написали з друкарні «Коло» (Дрогобич), черга на друк у якій раніше була треба було займати за пів року.

Нова книга — це не тільки реалізовані амбіції автора. Це робота для сотень людей — від редакторської групи, працівників друкарні до продавців та менеджерів книгарень. А ще — сплачені податки й донати на Перемогу.

«Книзі — БУТИ» — вирішила я.

— Видаєте книги власним коштом?

— Так. Це — дороге задоволення. Не економлю ані на матеріалах, ані на гонорарі фахівців. Мої читачі заслуговують найкращого.

— Про які суми йде мова?

— Про сотні тис грн. Дуже значна сума. Тим паче навесні 2022 року.

Мене підтримав чоловік: «Якщо бабахне, яка різниця, є в тебе ці гроші, чи ні. Подивися, скільки людей її чекають, наскільки вона потрібна. Вкладай, пиши і видавай. Відпрацюєш».

Із завмиранням серця зв’язувалася зі всіма героями, історії яких уже були написані, дізнатися де і як вони зараз, щоб дописати про їхнє життя під час війни (а це 50 відсотків тексту). І у рекордні терміни закінчила книгу та здала в друк.

— Тобто не чекали натхнення?

— Натхнення — це міф. Всім, хто відкладає якійсь важливі справи чи рішення, бо чекає натхнення, варто прийняти, що його не існує! Треба братися і робити.

Девіз мого життя — нема натхнення, є дедлайн.

— Як народилася назва книги?

— Назви не було, навіть коли поставила крапку в останньому реченні.

А назва — половина успіху книги. Саме за нею люди приймають рішення купувати, читати, або хоча б взяти в руки з полиці, чи ні.

Аж поки на 138 день війни я прокинулася вночі. Ні, не від повітряної тривоги.

Від того, що назва знайшлася сама: я відкрила файл «Книга3» і перейменувала його на «Зробіть НАВПАКИ: життя та продажі ДО і ПІД ЧАС ВІЙНИ».

— Мені впали у вічі заголовки розділів та те, як саме ви починаєте текст. На якій сторінці не відкриєш, просто провалюєшся в книгу…

— Тут допомагає мій досвід блогерки. В соцмережах всі змагаються за увагу.

Ось чому перші секунди відео або перші рядки допису найважливіші. За них людина має зачепитися, щоб почати дивитися далі або розгорнути і прочитати ваш пост.

Щодня я видаю гігабайти тексту і роблю все, щоб його читали. Цю навичку перенесла у книги. Крім змісту, яким би він не був глибоким, зараз надважлива форма подачі. І вона має відповідати вимогам часу та тому, як зараз люди сприймають інформацію.

— Що порадите тим, хто давно хоче написати, дописати та видати свою книгу?

— Якщо не зараз, то коли? Ідеального часу не було й раніше — то одне, то друге. А зараз у нас є просто сьогодні. Тільки наше безцінне «зараз» і його треба прожити, як десять життів. За себе, й за всіх них.

Хто буде писати книги, як не ми? Хто буде фіксувати і передавати досвід, яким ми переживаємо? Все на часі.

Якщо це потрібно вам, значить потрібно і людям. Почніть викладати свої думки в соцмережах. Кожна думка, яка не була висловлена, не дає народитися наступній. Формуйте аудиторію. Мотивуйте, підтримуйте, надихайте людей, про що б ви не писали.

А там або інвестор знайдеться, або представники якось видавництва вам напишуть самі (як це було з першим накладом моєї першої книги «Почніть говорити «НІ»). Заявіть про себе, станьте видимим, почніть перетворювати мрію на ціль. Перший крок — уже шлях.

— Зараз ведете переговори з європейськими партнерами, чим саме ваша книга буде цікава європейському читачу?

— Причин багато, але я назву три основних:

перша. Все, що стосується України зараз в тренді, а унікальний досвід, який переживають українці, допоможе читачам за кордоном впоратися зі своїми проблемами і надихне їх. Ця тенденція зберігатиметься ще багато років після нашої Перемоги.

Як нам досі актуальні книга та фільми про Першу та Другу світову — ми шукаємо і знаходимо там відповіді на багато своїх запитань, ресурс, підтримку: змогли люди тоді, й ми зможемо.

Друге. Тут історії моїх друзів-підприємців: з якими викликами вони зустрічалися, як їх долали в мирні часи, як вдалося втримати і розвинути свій бізнес в буквальному сенсі під обстрілами, або почали все з нуля на новому місці.

Третє. Долаються стереотипи про українців, як про нещасних заробітчан або нужденних біженців. Читачі пишуть, що в книзі зовсім неочікувано подана тема війни без розпачу і безнадії. Чітко показані витоки нашої незламності: ой, не на рівному місці вона з’явилася.

— Як почуваєтеся, ставши номінантом такої престижної літературної премії?

— Досі складно це усвідомити. А, головне, — хто мене номінував! Краща Бібліотека України за версією Української бібліотечної асоціації — Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Р. Іваничука в особі легендарної директорки Тетяни Пилипець.

Про те, як Тетяна створила на базі бібліотеки потужний волонтерський центр і які збори вони закривають за лічені дні, варто знімати фільм і висувати на Оскара. Пишаюся, що активно долучаюся до всіх зборів.

Моя книга «Зробіть Навпаки» подана на номінацію «Рефлексії війни» в межах премії ЛЬВОВА — МІСТА ЛІТЕРАТУРИ ЮНЕСКО 2022−2023. Винагорода переможцю 100 тис. грн, який надає мерія міста Тарту (Естонія).

Якщо пощастить перемогти, всі гроші зразу віддаю на ЗСУ. Яка ж то честь допомагати найсильнішим — тим, на кого зараз рівняється і ким захоплюється весь світ, — Збройним силам України.

Довідка

Перша книга Людмили Калабухи «Почніть говорити «НІ» увійшла в ТОП-10 Кращих книг України 2017 за версією Всеукраїнського рейтингу, готується до друку 11 видання.

Друга книга «Коли говорити «ТАК» — Краща Книга України 2020 «Вибір читачів» за версією КВU Avards 2020.

Обидві книги у всіх інтернет-книгарнях незмінно з позначками «ТОП-продажів».

А нова третя книга «Зробіть навпаки: життя та продажі ДО і ПІД ЧАС ВІЙНИ» вже номінована на премію ЛЬВОВА — МІСТА ЛІТЕРАТУРИ ЮНЕСКО 2022−2023. Номінація рефлексії війни.

Розмовляла Олена Стриж.