«Коли народився син, я раптом придумав свою першу карикатуру»

Ексклюзивне інтерв’ю з відомим українським художником Олексієм Кустовським — автором образу нашого воїна

Олексій Кустовський. Фото з архіву художника.
Олексій Кустовський. Фото з архіву художника.

Графічний гумор, сатира, іронія… Саме зараз, під час героїчної війни України проти російських окупантів, цей культурний «продукт» знаходить великий відгук у душах українців. І на цій ниві потужно тримає художній фронт відомий український карикатурист Олексій Кустовський. З початку війни він буквально фонтанує талановитими, неординарними графічними роботами.

Особливо вражають його героїчні образи українських воїнів. Класичний образ козака-характерника художник поєднує з сучасним воєнним нара­тивом. У Кустовського козак воює не шаблею, а високоточною зброєю, якою нам допомагають західні партнери, — Himers, Javelin, Bayraktar…

— Олексію, деякі українські митці з початком активної фази війни впали в депресію і перестали творити. А дех­то навпаки, як і ви, отримав приплив творчих сил і зробив масу нових робіт. Воєнні дії мобілізують?

— У мене творчий приплив не припинявся. Він триває з 2013 року, коли почався Євромайдан, потім воєнні дії на Донбасі. Тоді я почав малювати на теми ві­йни. Мені якраз запропонувала співпрацю українська редакція «Радіо Свобода». І всі вісім років першої фази війни я працював у такому форматі. Але дивним чином у 2022 році, за місяць до повномасштабного вторгнення росії в Україну, співпраця з «Ра­діо Свобода» припинилася. Ма­буть, ми втомилися одне від од­ного… Настала творча пауза. І тут раптом війна. Я одразу взяв­ся за олівець і дозволив емоці­ям захлеснути себе…

— Судячи з вашого ФБ, де майже щодня публікуєте нові роботи, зараз ідеї на вас си­пляться?

— Коли ти довго «варишся» у цьому котлі, то вже не відчува­єш і не контролюєш потік ідей. Як приходять ідеї? По-різному. Буває, якийсь факт емоційно б’є по сприйняттю. А буває, що в голові вже накопичується купа різних фрагментів майбутньої роботи, а потім в один момент ці фрагменти починають скла­датися, як пазли, в одну кар­тину. Або ввечері лягаєш спа­ти і кажеш собі: завтра на ранок хочу, щоб була якась геніальна ідея. І зранку виникає така ідея. Загалом я близько двадцяти ро­ків займаюся карикатурою, і все відбувається майже автоматич­но. Хоча я не можу до кінця чіт­ко пояснити, як до мене прихо­дять ідеї.

— У вас малюнки дуже тру­домісткі — багато ліній, фігур, персонажів, копіткий графіч­ний стиль. Скільки часу роби­те одну таку роботу?

— Мені треба, щоб мій арт був досконалий. Загалом, я не часто буваю задоволений сво­єю роботою. У мене є свої мар­кери — якщо я не задоволений у процесі роботи, то на виході має бути щось більш-менш нор­мальне. У мене авторська техні­ка — поєднання «ручної» графіки з комп’ютерною. Спочатку ідея виникає в голові, потім роблю невеличкий ескіз, після цього переношу його на папір. Фор­мат А-4 мій улюблений. Сам контурний малюнок можу ро­бити 30−40 хвилин. Потім його сканую. Після цього години 3−4, залежно від складності, витра­чаю на комп’ютерну оброб­ку. Колись колеги мені казали, що в мене якісь сюрреалістичні малюнки. Навіть у соцмережах мене запитують: може, це сюр­реалізм? Можливо…

— Багато працюєте на кон­курси карикатур?

— Раніше дуже багато робіт відправляв за кордон на кон­курси. Але з початком росій­ського вторгнення це для мене втратило актуальність. Зараз у мене своєрідна культурна во­єнна мобілізація, коли розумі­єш, що маєш робити щось, що підтримає дух наших воїнів на фронті й дух українців у тилу. Тому роблю переважно ро­боти на воєнну тематику, ан­типутінські, антивоєнні. Крім того, категорично відмовив­ся від участі у конкурсах з тих країн, які зайняли проросій­ську позицію. Це Сирія, Іран, звичайно, росія, деякі інші країни.

— Зараз до України прику­та увага всього світу. Прово­дять конкурси, виставки на підтримку України…

— З початком війни друг за­пропонував мені зробити у польському Ольштині персо­нальну виставку з моїх антиво­єнних малюнків. Вона там була десь місяців зо три, причому декілька разів вони змінюва­ли експозицію, бо в мене анти­воєнних малюнків вже близько ста. А потім туди приїхала поль­ська співачка Йоанна Кондрат, побачила мої роботи й органі­зувала благодійну акцію. Взяли мій малюнок, де ляльки рятують дівчинку від ракети, і надруку­вали його на торбі. Влаштували благодійний продаж цих торб, зібрали 10 тисяч злотих. Ще Йоанна влаштувала благодій­ний концерт, до цих коштів до­дали благодійні внески декіль­кох польських підприємств, і всі ці гроші пішли на підтримку українських дітей, які евакуюва­лися до Польщі. Це була потуж­на акція, мені було дуже приєм­но взяти в ній участь.

З початку війни брав участь у виставці українських художни­ків «Ціна перемоги — життя». Її організували у Каунасі (Литва) на підтримку України. А Полтав­ський художній музей імені Ми­коли Ярошенка запропонував мені зробити віртуальну вистав­ку «Рефлексії війни». Зараз ви­йшло моє інтерв’ю з малюнками у данській газеті «Berlingske».

— У вас освіта агрономічна, а як стали карикатуристом?

— У мене і дід, і батько — агро­номи. Батько сказав: «Будеш аг­рономом». Я був не проти. Але я з дитинства малюю, і в мене це якось паралельно розвивалося — малювання і навчання агро­номії. Але цікаво, що до 28 ро­ків я взагалі не міг придумати повноцінної карикатури. І тіль­ки коли народився син, я якось гуляв з ним на дитячому май­данчику, читав газету «День» (захоплююся карикатурами по­кійного Анатолія Казанського, потужного художника). Сидів і думав: «Невже я не можу приду­мати карикатуру?». І тут раптом — раз — і придумав свою першу карикатуру. І потім пішло… По­чав пропонувати свої малюнки в газети, їх там друкували, іноді навіть платили мені гонорар… Друкували мої малюнки і в газе­ті «День». А паралельно працю­вав у Ботанічному саду, писав дисертацію на тему «Акліма­тизація плодових рослин». І перемогла таки карикатура! Дисертацію так і не написав, закинув…

— А як батько поставився до вашого заняття карика­турою?

— Батько не застав мого ка­рикатурного становлення. По­мер вже давно від інсульту. Але, думаю, він би підтримав. Життя його добряче відфор­матувало. Коли я був малим, він навіть переймався моїм за­хопленням малюванням і на­магався допомагати: купував фарби, папір, олівці і навіть вла­штував до дитячої художньої студії. Але я там довго не про­вчився.

— У вас на ФБ-аватарці — чорний кіт і девіз «Жодного дня без рядка». Ну, девіз зро­зумілий — ні дня без карика­тури. А чорний кіт — це таліс­ман на удачу?

— Кіт на аватарці — справа рук дочки. Зліпила його дуже дав­но. Зараз уже не ліпить. А кіт прижився, і справді вже як та­лісман.

Довідка «ВЗ»

Олексій Кустовський народився 11 березня 1971 року у Києві. Закінчив Національний аграрний університет у Києві (спеціальність «агрономія»), аспірантуру Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка. Перша карикатура була опублікована у 1998 році. З 2004 року працює в газеті «Голос України» завідувачем відділу ілюстра­цій. Публікувався у газетах і журналах України, Туреччини, країн Єв­ропи, зокрема у французькому виданні «Charlie Hebdo» та данській газеті «Berlingske». Лауреат і призер українських і міжнародних кон­курсів карикатур. Член журі міжнародних конкурсів карикатур у Ки­таї, Польщі, Туреччині, Румунії, Північній Македонії, Хорватії, Ні­меччині і Єгипті. Персональні виставки: Пісек (2010, Чехія), Пряшів (2016, Словаччина), Полтава (2017, Україна), Адана (2017, Туреч­чина), Кремниця (2018, 2022, Словаччина), Ольштин (2022, Поль­ща). З 2014-го по 2022 рік співпрацював як політичний карикату­рист з українською редакцією «Радіо Свобода». Одружений. Має сина та доньку. Член Національної спілки журналістів України.

Схожі новини

Популярне за добу

Популярне за тиждень