Передплатити Підтримати

«Митець має бути щасливим, щоб творити, а не бідним»

Переконана одеська художниця Неллі Дробот


Неллі Дробот. Фото автора

Що може пов’язувати сонячну Одесу та дощовий Львів? Щоб дістатись з одного міста в інше, потрібно подолати 800 кілометрів! Та відстань і час неважливі, якщо ти чогось хочеш. Неллі Дробот — молода художниця з Одеси, мріє відкрити виставку власних полотен у Львові. Про свої картини, любов до мистецтва Неллі Дробот розповіла журналістці «ВЗ».

— Неллі, як справжня одеситка, мабуть, маєте гарне почуття гумору?

— Маємо що маємо! У мене вся родина з високим почуттям гумору. Мій дідусь був головною родзинкою на сімейних посиденьках.

— Вмієте посміятися і над собою, і над не ідеальністю світу, але у своїх роботах, забігаючи наперед, чітко підкреслюєте ідеальність та філігранність майже в усьому: кольори, об’єкти, фігури, форми…

— У мене є роботи, де зображені жіночі тіла, які не ідеальні з точку зору сьогоднішніх канонів краси. Але саме так я бачу її, ту саму красу. Краса не в ідеалах!

— З чого почалась пристрасть до мистецтва?

—  Я малювала стільки, скільки себе пам’ятаю. Але батьки були проти, тому що я маю певні проблеми з зором ще з дитинства. І я пішла на танці, але там нічого не зрослося, не моє. Може ще й тому, що постійно підглядала за тим, як проходять заняття з малювання. Дивилась в малесеньку щілину у дверях, просто кабінети були поруч.

— Чому живопис, попри заборони, іншу освіту та роботи не покидав ваші думки?

— Тому що я і є живопис. Він живе в мені, а я живу у ньому. Це як бачити, відчувати, слухати, це для мене природно.

— Заробляєте на життя саме живописом?

— Саме так. Особливо англійці люблять мої картини! Останні роботи поїхали до Англії та в Дубаї. Я не з тих, хто каже, що писати картини — це не про гроші, а митець має бути бідним. Я не згодна з цим. Митець має буди щасливим, щоб творити, а не бідним. А багато чого може зробити нас щасливими, і гроші в цьому допомагають.

— Чи не страждає від цього результат?

— Ні, тому що я не творю те, що мені не подобається. Я не беру усі замовлення. Тільки те, що відгукується у душі та є актуальним, живим.

— Вистачає місця і часу для цього? У вас є власна студія?

— Малюю поки що там, де живу. Мені так зручно. Але вже зараз планую переїзд, а в цій квартирі, де я зараз, продовжувати писати, а у цій квартирі буде моя майстерня.

— Яку картину з уже написаних для вас є знаковою?

— Дуже знакова для мене, звичайно, перша картина власне у моєму стилі. Вона за мотивами «Зіркової ночі» Ван Гога. Саме вона для мене відкрила цей неймовірний стиль. Він не був продуманий, вийшов спонтанним, я його доробляла вже на наступних картинах.

— Який меседж намагаєтеся донести людям?

— Що краса не в ідеалах, краса в кожному міліметрі на сантиметр неідеальності! Що в кольорах ховається таємниця, а в кожному реченні є сенс між рядків, як і у кожній картині. Спочатку ти бачиш одне, а потім тобі відкриваються потайні дверцята «між рядків». Я хочу показати кохання. Завжди згадую сімейну історію, яка вже стала, напевне, провідною для мене. Моя прабабуся була з дуже заможної родини, її віддали заміж за чоловіка, якого вона не кохала, але він її дуже. Та вона зустріла чоловіка, якого покохала усім серцем. Покинула перший шлюб і вийшла заміж за того, кого кохала. Але він був бідним. І у час війни, коли в неї були вже діти, було дуже тяжко, вона завжди сиділа з рівненькою спиною, читала лист від свого коханого чоловіка, і в неї по пасмі волосся збігала воша, а по щоці текла сльоза. Моя бабуся розповідала це з болем і я також завжди плакала. Це кохання було справжнім. Я хочу показати любов дідуся до онуки. Один із дідусів у мене був моряком, він мене дуже любив, балував. Це я запам’ятала на все життя.

— Розкажіть про власну техніку та стиль.

— Мій стиль вимагає дуже багато часу, спокою, систематичних мазків, які йдуть один за одним. Рука повинна рухатися однорідно, так би мовити, крок за кроком. Ці роботи довго сохнуть, але воно того варте! Наприклад, моя велика двометрова картина взяла на себе понад кілограм олійної фарби! Мої полотна важкі, але, коли їх бачать, коли до них торкаються, ці дрібниці відходять на другий план.

— У ваших картинах багато насичених кольорів, яскравих, майже немає темних…

— Бо у нашому житті й так багато чорних-сірих кольорів. А я несу щастя та радість (Сміється. — А.Б.).

— Якийсь символізм у цьому, напевно…

— Чули про психологію кольорів? Цікава тема. Наприклад, жовтий колір символізує успіх, а от червоний — це не тільки любов та пристрасть, а й агресія, привернення уваги до себе! Через кольори я розмовляю зі своєю аудиторією! Навіть через те, які кольори подобаються замовникам чи колекціонерам, або які б хотіли бачити, я вже розумію психологію людини. Їй хочеться бути почутою та сміливішою чи навпаки, спокійнішою. Колір передає не тільки настрій, а й характер, страхи, мрії людей.

— Чи є особливий символ, який потрапляє на ваші картини?

— На моїх діджитал артах ви можете побачити смугу, вона не дуже помітна, але це мій символ. А на олійних картинах особливі мазки, це теж мій символ, не розкажу які саме, краще подивіться самі.

— Діджитал-арт? Що це?

— Цей напрям спробувала саме тоді, коли у мене з'явився планшет і я купила Procreate. Як мені не малювати, якщо є планшет? Це ж неможливо!

— Скільки часу йде на створення діджитал-картини?

— Одна робота займає від 2-х до 10 годин, усе залежить від того, що малюєш, які повинні бути деталі, кольори. «Під ключ» — це намалювати роботу по фото, затвердити її, роздрукувати на полотні, обробити спеціальним гелем і акриловими фарбами для опрацювання деталей, і фініш — це лак. На таке йде днів 10−14.

— Знаю, що в діджиталі у вас переважає… еротика! Чому?

— Мені це подобається насамперед, в застосунку дуже багато різних кистей, які полегшують процес малювання тіла олією на полотні. І за рахунок того, що є велика різноманітність яскравих кольорів, я вирішила поєднати те, що людей чіпляє, а саме оголені тіла, з тим, як я це бачу.

— Загалом мистецтво скільки займає часу? На що катастрофічно не вистачає часу?

— Так, мистецтво займає багато часу, але я намагаюсь встигати все. Хоча, зараз дуже потрібно повернути в життя спорт. Що зараз і роблю. Не вистачає часу на нічні посиденьки з друзями, але в мене є таємниця: я не дуже полюбляю нічне життя. А якщо обирати між роботою і розвагами, я оберу роботу. Тому що моя робота і є моя власна розвага. Я гарно проводжу час сама із собою, мені не нудно. Мені так дуже зручно.

Розмовляла Аліна Бондарєва.

Читайте також: «Мистецтво — це прерогатива чесних. Тут не можна бути фальшивим»