Передплатити Підтримати

«Над фінансовою кризою переважає криза смаку українців»

У час новітніх технологій люди мають чимало видовищ і розваг. А світова фінансова криза не сприяє тому, щоб витрачати кошти на твори. Незважаючи на це, живописці рук не опускають

Василь Одрехівський

Бо красу навколишнього світу неможливо уявити без мистецтва. Український скульптор, член Спілки художників України Василь Одрехівський не лише творить, а й передає почуття прекрасного студентам Львівської академії мистецтв. Про стан сучасного світу краси, його затребуваність і життя сучасних скульпторів та художників Василь Одрехівський розповів кореспонденту «ВЗ».

— Світова пандемія впли­нула на усі сфери життя. Як відбилася на вашій роботі?

— Під час жорсткого каран­тину художники та скульпто­ри не полишали своїх майсте­рень. Швидше навпаки — у них з’явилося більше часу, який могли проводити саме там. Та демонструвати твори могли лише онлайн. І ця тенденція закріпилася. Сьогодні чима­ло виставок і презентацій про­водиться дистанційно. А це не той ефект. Мистецькі твори по­требують фізичного контакту. Необхідні живі емоції та відчут­тя. Чимало їх творців — публічні люди, тож відсутність реально­го спілкування також не най­кращим чином відображається на їхній роботі.

Активний розвиток цифро­вих технологій — також сер­йозний виклик для живопису та графіки. Особливо страж­дає скульптура, адже втрачає свою сутність, стаючи оциф­рованою. По суті, невидимою. Цьому статичному виду мис­тецтва важко конкурувати з 3D-технологіями, утримувати увагу. Натомість спостерігає­мо злиття різних видів мисте­цтва — новітнього і класичного. Наприклад, інсталяція. Тож пе­редбачити майбутнє — важко. Хоча вважаю, що класика не втратить своїх позицій ніколи.

— Яка ситуація на україн­ському мистецькому ринку?

— Наш ринок — скромний, якщо порівнювати із Західною Європою і США. Хоча можли­востей демонструвати свої роботи у митців — все біль­ше. Окрім численних галерей з’являється все більше плат­форм в Інтернеті. Я б сказав, що над фінансовою кризою пе­реважає криза смаку українців. Якщо у Європі дітей змалеч­ку водять у музеї та мистецькі галереї, адаптують під їхній вік екскурсії, то у нашій країні цей аспект виховання дещо опус­кають.

— Протягом двох років ви навчалися у Франції. Чи мо­жете провести паралель між нашим і європейським су­часним мистецтвом?

— У Франції багато років по­спіль культивується повага до індивідуальності. На форму­ванні свідомості наших спів­вітчизників залишив відбиток Радянський Союз. Саме він за­перечує вільний пошук у мис­тецтві. Творчість європейців — більш органічна. Водночас у нас — надзвичайно багато справді талановитих людей. Ідеальний твір мистецтва можна створити й у важких умовах, маючи під рукою де­шеве приладдя. Дискомфорт нерідко сприяє драматизму у творчості, розширенню зді­бностей.

— Коли ви відчули потяг до творчості та які свої роботи вважаєте найвдалішими?

— У 15−16 років зрозумів, що мені подобається виражати емоції у творах мистецтва.

Важливими вважаю тактиль­ні макети для незрячих: най­визначніші споруди Львова, великі українці з озвученням біографії… Вони не можуть ба­чити мистецтво візуально, на­томість отримали можливість відчути його на дотик, а зна­чить — пережити недоступні їм раніше емоції. Найбожевільні­ший проєкт — створений разом із колегами кінетичний сим­позіум сучасної монументаль­ної скульптури з пінополісто­ру, присвячений 160-річчю від дня народження Івана Франка. Це — інтерпретація поетичних образів поета. Ми створили шість модульних скульптурних блоків разом, висотою чоти­ри метри кожен. Зараз ця ро­бота перебуває у Нагуєвичах — на батьківщині Каменяра. Та­кож ряд моїх робіт — у приват­них колекціях у Франції та ОАЕ. У музеях і Львівській галереї мистецтв.

— Подейкують, понад усе митці люблять свої робо­ти. Нерідко розстаються з ними, мов із рідними дітьми. Тож і творять — суто заради мистецтва. Натомість твор­чі люди мають такі ж потре­би, як і всі решта. Чи легко у наш непростий час заробля­ти суто на своїх творах? Що робити, аби вони продава­лися?

— Серед митців є жарт: «Не мистецтво — намалювати кар­тину. Мистецтво — її продати». Знайти свої нішу та аудито­рію нелегко. Якщо у пріорите­ті — продати роботу, слід вра­ховувати вимоги ринку та догоджати покупцеві. Сучас­ний споживач потребує епата­жу, скандальності та еротики. Багато кому подобається на­віть вульгарність. Тож завдан­ня митця — зберегти висо­кі мистецькі цінності та знайти своїх поціновувачів. Врахуй­те й те, що за останні 50 ро­ків кількість художників збіль­шилася втричі. Тож зважаючи на велику конкуренцію, визна­чальним є не лише твір мисте­цтва, а й ім’я художника. Пу­бліка має дорости до бачення митця. Саме цим можна пояс­нити той факт, що чимало з них досягають піку слави вже після смерті.

Довідка «ВЗ»

Василь Одрехівський на­родився у 1989 році (син ві­домого скульптора Воло­димира Одрехівського та онук відомого скульпто­ра Василя Одрехівсько­го, 100-річчя від дня наро­дження якого відзначили 18 лютого).

Працює у сферах мисте­цтва скульптури, інсталя­ції, перфомансу. Учасник понад 45 виставок, арт-проєктів та фестивалів в Україні, Польщі, Франції та інших країнах. Доцент, кан­дидат мистецтвознавства.