«Над фінансовою кризою переважає криза смаку українців»

Бо красу навколишнього світу неможливо уявити без мистецтва. Український скульптор, член Спілки художників України Василь Одрехівський не лише творить, а й передає почуття прекрасного студентам Львівської академії мистецтв. Про стан сучасного світу краси, його затребуваність і життя сучасних скульпторів та художників Василь Одрехівський розповів кореспонденту «ВЗ».

— Світова пандемія впли­нула на усі сфери життя. Як відбилася на вашій роботі?

— Під час жорсткого каран­тину художники та скульпто­ри не полишали своїх майсте­рень. Швидше навпаки — у них з’явилося більше часу, який могли проводити саме там. Та демонструвати твори могли лише онлайн. І ця тенденція закріпилася. Сьогодні чима­ло виставок і презентацій про­водиться дистанційно. А це не той ефект. Мистецькі твори по­требують фізичного контакту. Необхідні живі емоції та відчут­тя. Чимало їх творців — публічні люди, тож відсутність реально­го спілкування також не най­кращим чином відображається на їхній роботі.

Активний розвиток цифро­вих технологій — також сер­йозний виклик для живопису та графіки. Особливо страж­дає скульптура, адже втрачає свою сутність, стаючи оциф­рованою. По суті, невидимою. Цьому статичному виду мис­тецтва важко конкурувати з 3D-технологіями, утримувати увагу. Натомість спостерігає­мо злиття різних видів мисте­цтва — новітнього і класичного. Наприклад, інсталяція. Тож пе­редбачити майбутнє — важко. Хоча вважаю, що класика не втратить своїх позицій ніколи.

— Яка ситуація на україн­ському мистецькому ринку?

— Наш ринок — скромний, якщо порівнювати із Західною Європою і США. Хоча можли­востей демонструвати свої роботи у митців — все біль­ше. Окрім численних галерей з’являється все більше плат­форм в Інтернеті. Я б сказав, що над фінансовою кризою пе­реважає криза смаку українців. Якщо у Європі дітей змалеч­ку водять у музеї та мистецькі галереї, адаптують під їхній вік екскурсії, то у нашій країні цей аспект виховання дещо опус­кають.

— Протягом двох років ви навчалися у Франції. Чи мо­жете провести паралель між нашим і європейським су­часним мистецтвом?

— У Франції багато років по­спіль культивується повага до індивідуальності. На форму­ванні свідомості наших спів­вітчизників залишив відбиток Радянський Союз. Саме він за­перечує вільний пошук у мис­тецтві. Творчість європейців — більш органічна. Водночас у нас — надзвичайно багато справді талановитих людей. Ідеальний твір мистецтва можна створити й у важких умовах, маючи під рукою де­шеве приладдя. Дискомфорт нерідко сприяє драматизму у творчості, розширенню зді­бностей.

— Коли ви відчули потяг до творчості та які свої роботи вважаєте найвдалішими?

— У 15−16 років зрозумів, що мені подобається виражати емоції у творах мистецтва.

Важливими вважаю тактиль­ні макети для незрячих: най­визначніші споруди Львова, великі українці з озвученням біографії… Вони не можуть ба­чити мистецтво візуально, на­томість отримали можливість відчути його на дотик, а зна­чить — пережити недоступні їм раніше емоції. Найбожевільні­ший проєкт — створений разом із колегами кінетичний сим­позіум сучасної монументаль­ної скульптури з пінополісто­ру, присвячений 160-річчю від дня народження Івана Франка. Це — інтерпретація поетичних образів поета. Ми створили шість модульних скульптурних блоків разом, висотою чоти­ри метри кожен. Зараз ця ро­бота перебуває у Нагуєвичах — на батьківщині Каменяра. Та­кож ряд моїх робіт — у приват­них колекціях у Франції та ОАЕ. У музеях і Львівській галереї мистецтв.

— Подейкують, понад усе митці люблять свої робо­ти. Нерідко розстаються з ними, мов із рідними дітьми. Тож і творять — суто заради мистецтва. Натомість твор­чі люди мають такі ж потре­би, як і всі решта. Чи легко у наш непростий час заробля­ти суто на своїх творах? Що робити, аби вони продава­лися?

— Серед митців є жарт: «Не мистецтво — намалювати кар­тину. Мистецтво — її продати». Знайти свої нішу та аудито­рію нелегко. Якщо у пріорите­ті — продати роботу, слід вра­ховувати вимоги ринку та догоджати покупцеві. Сучас­ний споживач потребує епата­жу, скандальності та еротики. Багато кому подобається на­віть вульгарність. Тож завдан­ня митця — зберегти висо­кі мистецькі цінності та знайти своїх поціновувачів. Врахуй­те й те, що за останні 50 ро­ків кількість художників збіль­шилася втричі. Тож зважаючи на велику конкуренцію, визна­чальним є не лише твір мисте­цтва, а й ім’я художника. Пу­бліка має дорости до бачення митця. Саме цим можна пояс­нити той факт, що чимало з них досягають піку слави вже після смерті.

Довідка «ВЗ»

Василь Одрехівський на­родився у 1989 році (син ві­домого скульптора Воло­димира Одрехівського та онук відомого скульпто­ра Василя Одрехівсько­го, 100-річчя від дня наро­дження якого відзначили 18 лютого).

Працює у сферах мисте­цтва скульптури, інсталя­ції, перфомансу. Учасник понад 45 виставок, арт-проєктів та фестивалів в Україні, Польщі, Франції та інших країнах. Доцент, кан­дидат мистецтвознавства.